Поза межами болю

— Прокляте те життя, в котрому слабший мусить згинути, щоб дужчий міг жити.

Тяжко конати серед грому гранат, серед голоду й холоду, а ще тяжче жити серед нікчемності й хамства сучасних людей. З цієї причини я, товариші, присягаю вам: коли яким чудом застане хтось нас тут іще живими і схоче рятувати нас, то я скочу в дебру. Я не хочу назад вертати в озвірілий світ

Оця скрипка — це його очі...

Наче скам'янілий подих смерті, так застигли людські тіні.

Їхні душі не вернули ще з далекої мандрівки в замогильну безконечність

Отже, тебе аж надто обурило людське озвіріння. У твоїй душі, значить, і в душі багатьох людей живе ідея людяності й добра. Ця ідея — це поки що іскра під попелом людського самолюбства і звірячості.

Твоя душа, замучена таким страшним болем, як ніхто другий на світі, бачить сонце...

Твої очі, що видітимуть усе тільки чорну ніч перед собою, бачать сонце.

Чи сліпий також хоче жити?

— Запитай радше, чи сліпий живе?..

Люди не є злі... не є добрі. Люди тільки нещасливі і — щасливі.

Звір'я мусить заплатити ранами за своє прив'язання до людини.

Немає для мене будучності, не стоїть за мною минувшина.

А теперішність?

Це кривава точка межи двома вічностями.