1984. Ми

Кожна наша дія вже містить у собі наслідки її вчинення.

«Хто контролює минуле, — говорить одне з гасел Партії, — той контролює майбутнє: хто контролює сьогодення, той контролює минуле».

«Скільки пальців я показую, Вінстоне?»

«Чотири».

«А якщо Партія говорить, що не чотири, а п'ять, то тоді скільки?»

«Чотири».

Його відповідь супроводжувалася криком болю.

Війна — це спосіб розбити на шматки, розпорошити в стратосферу або потопити в морських глибинах матеріали, які в іншому випадку можна було б використовувати, щоб зробити життя мас більш (тобто «занадто») комфортним, що в кінці кінців могло призвести до того, що вони стали б більш (тобто «занадто») розумними.

Навпаки, військова істерія активно підтримується і пропагується у всіх країнах, і такі дії, як згвалтування, грабежі, вбивство дітей, поневолення всього населення і репресії проти ув'язнених, тортури, навіть кип'ятіння і закапування живцем, розцінюються як допустимі і навіть схвалюються, але тільки коли вони здійснюються своєю стороною, а не ворожою.

Вони можуть з'ясувати все до найменших подробиць про те, що ти робив, говорив або думав, але серце і душа залишаться неприступними, бо ми і самі часом не в силах їх зрозуміти та контролювати.

Знати і не знати, усвідомлювати повну правдивість, розповідаючи ретельно сконструйовану брехню, одночасно дотримуватися двох взаємовиключних принципів, знаючи, що вони суперечать один одному, і вірити їм обом, використовувати логіку проти логіки, відкидати мораль і при цьому нібито слідувати їй, вірити, що демократія неможлива і що Партія є стражем демократії, забути все, що потрібно було забути, а потім знову відновити це у своїй пам'яті, коли це необхідно, а потім негайно забути про це ще раз, і, перш за все, застосувати той самий процес до цього процесу.

Діти завжди вимагали, щоб їх водили подивитися на страту

ВІЙНА — ЦЕ МИР

СВОБОДА — ЦЕ РАБСТВО

НЕЗНАННЯ — ЦЕ СИЛА

Завтра — день щорічних виборів Благодійника. Завтра ми знову вручимо Благодійнику ключі від непорушної твердині нашого щастя.

Звісно, це не схоже на безладні, неорганізовані вибори у древніх, коли — смішно сказати — навіть сам результат виборів заздалегідь був невідомим. Будувати державу на зовсім неврахованих випадковостях, наосліп — що може бути безглуздішим? І от все ж, виявляється, потрібні були століття, щоб зрозуміти це.