Депеш мод

Так для чого ж ти, ображаюсь, примушував нас лізти на це хуйове порево? Так прикольніше, — говорить Чапай і веде нас до входу.

я дуже люблю, коли щось ніколи не закінчується, і небо саме з таких речей

я люблю вікенд, мені цілком зрозуміло, що сосни на вікенд особливо теплі, а небо — особливо мирне

Змінилась пам'ять — вона стала довшою, але не стала кращою. Сподіваюсь її вистачить ще років так на 60 тривалого побутового похуїзму й незламної душевної рівноваги. Чого я собі й бажаю. Амінь.

Кислоту жер, — Собака ніяк не може дочекатись своєї черги, тому помітно нервує.
— I внаслідок цих експериментів, — продовжує Чапай, — йому відкрився принцип ЗРЯ.
— Що-що?
— Зовнішня робітнича ячейка, — говорить Чапай. — Ідея проста — нам від початку показують хибну картину виробничих відносин. Хибність п, — говорить Чапай, — полягає насамперед в нібито необхідності перманентного розростання капіталу. Це — фікція, — рішуче говорить Чапай, вихоплює в мене поза чергою папіросу і глибоко затягується.
— Що — фікція? — не розумію я, намагаючись відібрати папіросу.
— Все фікція, — подумавши, каже Чапай. — Пролетаріат самодостатній. Тому ідеальним й ідеологічно вірним с принцип зовнішніх робітничих ячейок, так званих ЗРЯ. Зовнішня робітнича ячейка, сама по собі, теж є самодостатньою.

Ну, решту я вже й сам не надто добре знаю, з’являються різні герої коміксів час від часу, але прослідкувати, хто вони й для чого з’являються в нашому житті, дуже важко, так – приходить який-небудь, умовно кажучи, Іваненко, химерний тип, якщо не сказати йобнутий, і, власне, це все, що про нього можна сказати. Фактично все.

спочатку торгував жуйками в кіоску, потім пішов угору і почав торгувати водярою в магазині, потім — по висхідній — перейшов на драп, і вже просто сидів удома, кому треба — продавав цілюще зілля, кому не треба — того посилав на хуй і стріляв із берданки з-поза цегляного паркану, піднявши міст і затопивши рови водою

дилер його — Юрік — по-своєму прикольний мужик, він десь тут і народився, щоправда, був неблагополучним ромом

безперечно, має потрапити в рай для інвалідів, має ж там бути якесь розділення, не запускають же їх усіх через одні ворота, хоча — звідки мені знати.

озумієш, ми колись із братом, ще коли я в школу ходив, обчистили один палац культури, невеликий такий. Винесли апаратуру.
— Для чого?
— Не знаю, просто — перло нас, вирішили щось обчистити. Витягли кілька підсилювачів, примочки там різні, навіть частину барабанної установки, прикинь.
— Ну, і що ви з ними робили?
— Продали. В інший палац культури. Там навіть не питали звідки це в нас, лохи. Ми в принципі дешево продали, тож питати було без понту. Продали. А потім пішли в магазин і накупили дисків.
— Дисків?
— Так. Купу вінілу, ще чувак, ну, котрий все це продавав, мав під прилавком фірмовий "Депеш Мод", прикинь, у них тоді щойно вийшов подвійний лайфовий альбом. "101" називається. Ну, ми і викинули на нього купу бабок.
— Серйозно?
— Ну. А найприкольніше знаєш що?
— Що?
— Це було взагалі єдине, що ми з братом купили РАЗОМ.