— Броуді… — гукнув я, коли зрозумів його намір. — Броуді, ні!
Мої слова віднесло вітром. Я рушив за ним, але він уже дійшов до краю. Не вагаючись, зробив крок у простір. На якусь мить ніби завис там, піднесений вітром. І зник.
Я зупинився, дивлячись на порожнечу, де він був секунду тому. Тепер там уже нічого не лишилося. Тільки крик мартинів і шум хвиль, що розбивалися внизу.