Цивілізація. Як Захід став успішним

конфлікту. Конкуренція між дрібними європейськими державами та всередині цих держав у першій половині XVII століття виявилася згубною і, скоротивши населення Центральної Європи, втягнула Британію у більш як столітню виснажливу ворожнечу.

По-перше, населення сучасного світу становить близько 7 % людства, яке коли-небудь жило на Землі. Предки переважають своїх нащадків чисельністю — 14:1, а ми, на власний страх і ризик, не враховуємо досвіду більшої частини людства. По-друге, минуле — це наше єдине надійне джерело знань про плинне сьогодення і безліч майбутніх попереду, лише одному з яких належить відбутися.

забезпечені заставами з нерухомості, зазнали великих збитків; банки, які позичали великі суми для інвестицій в облігації, постраждали спочатку від неліквідності, а незабаром від неплатоспроможності; щоб запобігти масовому банкрутству банків уряди створили фонди термінової допомоги, і криза приватної заборгованості переросла у кризу державного боргу. Сьогодні сумарний приватний і державний борг, що обтяжує Сполучені Штати, у 3,5 рази перевищує їхній сукупний ВВП588.
Але в такому становищі опинилася не лише Америка. Схожі наслідки криза мала і в інших англомовних країнах — Ірландії, С

європейським та американським протестантизмом. Якщо в Європі Реформацію націоналізували разом із утворенням національних церков на зразок англіканської чи шотландської пресвітеріанської, у Сполучених Штатах завжди суворо розмежовували релігію та державу, створюючи можливості для конкуренції між численними протестантськими церквами. І це найкраще пояснює дивну смерть релігії в Європі та її безнастанний розвиток у Сполучених Штатах. У релігії, як і в бізнесі, державні монополії неефективні, навіть якщо іноді існування державної релігії збільшує кількість вірян (у державної релігії є щедрі субсидії від уряду та мінімальний контроль за призначенням священиків)581. Зазвичай конкуренція між церквами на вільному ринку релігії стимулює до інновацій, покликаних зробити повноціннішими досвід поклоніння та членства у церкві. Саме це і живить релігію в Америці582. (Таке припущення не нове. Схожий аргумент наводить Адам Сміт у «Добробуті націй», порівнюючи країни, в яких церкви одержавлені, з тими, в яких дозволено конкуренцію між церквами583.)
А все ж таки у теперішніх американських євангелістах Вебера дещо приголомшило б, не кажучи вже про Сміта. У певному сенсі більшість успішних сьогодні церков процвітають завдяки тому, що вони створили комерційне християнство, що межує з поклонінням супермаркетам «Вол-март» (Wаl-Mart)584. Туди не лише легко приїхати й цікаво спостерігати — схоже на поїздку в мультиплексний кінотеатр із напоями чи кавою «Старбакс» (Starbucks). Сьогоднішні церкви вимагають від вірян напрочуд мало. З іншого боку, вони постійно щось вимагають у Бога585, тому молитва у Джеймс-Рівер часто складається із прохань до божества допомогти розв’язати особисті проблеми. Бога-Отця, Бога-Сина і Святого Духа замінили Бог-Аналітик, Бог-секретар й Особистий Тренер. Для двох п’ятих білих американців, що регулярно змінюють релігію у ключові моменти свого життя, віра є на диво нестабільною586.
Проблема перетворення релігії на ще одну форму відпочинку означає, що американці дуже віддалилися від Веберової версії протестантської етики, в якій надання обіцяної винагороди залежало від накопиченого капіталу. За його словами,
Протестантська аскеза з усією рішучістю відкидала безпосередню насолоду багатством і прагнула обмежити споживання... Якщо ж обмеження споживання поєднується з вивільненням прагнення до наживи, то об’єктивним результатом цього стає нагромадження капіталу шляхом примусу до аскетичної ощадливості587.
На відміну від цього ми щойно стали свідком експерименту, що називається марнотратний капіталізм. У Сполучених Штатах показник родинних заощаджень знизився до нуля в кульмінаційний момент бульбашки іпотечних кредитів, коли родини не лише витрачали весь свій дохід, а й вичерпали запаси. Падіння ощадливості запустило сценарій фінансової кризи. Коли в 2006-му ціни на нерухомість різко впали, почалася ланцюгова реакція: ті, хто взяв у борг більше заставної вартості свого житла, перестав сплачувати за іпотечним кредитом; ті, хто вклав гроші в облігації,

Уельсі були урочисто проведені у церкві; потому почався різкий спад, що сягнув у 1990-х роках приблизно 40 %. Для більшої половини ХХ століття ті, хто проходив обряд причастя під час англіканської Пасхи, налічували близько 5–6 % населення Англії, і лише з 1960-х років їхня частка різко знизилася до 2 %. Дані для шотландської пресвітеріанської церкви демонструють схожу тенденцію, стабільну до 1960 року, і різкий спад на половину після цього. Особливо вражаючим є зниження кількості обрядів конфірмації (миропомазання). В Англії 1910 року відбулося 227 135 конфірмацій, а 2007 року — лише 27 900, що аж на 16 % менше за показник попередніх п’яти років. Між 1960 та 1979 роками коефіцієнт конфірмацій серед осіб віком від 12 до 20 років знизився наполовину і далі різко знижується. Зараз навіть кожен п’ятий з охрещених не проходить конфірмацію563. Для шотландської пресвітеріальнської церкви цей спад виглядає ще стрімкішим564. Сьогодні ніхто у Лондоні чи Единбурзі не вживає слово «християнський» у тому сенсі, що й Бен Ґанн.
Схоже, ці тенденції зберігаються. Люди, які практикують християнство, старішають: 38 % методистів та членів Об’єднаної реформатської церкви у 1999 році були у віці 65 років і старше, порівняно з, наприклад, 16 % загального населення565. Молоді британці помітно менше схильні вірити в Бога та Царство Небесне566.
За деякими оцінками, Британія вже є однією із найатеїстичніших країн світу, адже 56 % населення ніколи не бували в церкві. Це найвищий показник у Західній Європі567. Дослідження 2000 року «Душа Британії», проведене для документального телесеріалу Майкла Бюрка, показало приголомшливий рівень байдужості до релігії. Лише 9 % опитаних були переконані, що християнська віра є найкращим шляхом до Бога, 32 % вважали, що всі релігії однаковою мірою важливі. Хоча лише 8 % заявили про себе як про атеїстів, 12 % зізналися, що не знають, у що їм вірити. Понад дві третини респондентів сказали, що не визнають жодного чітко сформульованого морального орієнтиру, а серед них аж 85 % були віком до 24 років. (Неймовірно, але 45 % опитаних сказали, що зменшення впливу релігії негативно вплинуло на країну.)
Деякі найвідоміші британські письменники ХХ століття передбачили кризу релігії у Британії. Оксфордський викладач Клайв Стейплз Льюїс (більше відомий сьогодні завдяки своїм фентезі102) написав «Листи Баламута» (1942) в надії, що глузування з диявола зможе приборкати нечистого. Івлін Во, як ми дізнаємося з його воєнної трилогії «Меч честі» (1952–1961), знав, що пише епітафію для давнього англійського католицизму. Обидва письменники відчували, що Друга світова війна стала смертельною загрозою для християнської віри. Проте до 1960-х років їхнє передчуття секуляризації не знаходило підтверджень. Чому ж тоді британці втратили свою історичну віру? Як і чимало інших складних запитань, воно, на перший погляд, має просту відповідь. Та перш ніж ми просто звинуватимо в усьому, як поет Філіп Ларкін, «шістдесятників», тобто «Бітлз», протизаплідні пігулки та міні-с

Уельсі були урочисто проведені у церкві; потому почався різкий спад, що сягнув у 1990-х роках приблизно 40 %. Для більшої половини ХХ століття ті, хто проходив обряд причастя під час англіканської Пасхи, налічували близько 5–6 % населення Англії, і лише з 1960-х років їхня частка різко знизилася до 2 %. Дані для шотландської пресвітеріанської церкви демонструють схожу тенденцію, стабільну до 1960 року, і різкий спад на половину після цього. Особливо вражаючим є зниження кількості обрядів конфірмації (миропомазання). В Англії 1910 року ві

сьомий мешканець США в 1910 році народився за кордоном — рекорд, який відтоді не було побито476. Капітал теж рухався по всьому світу. Світовим банкіром була Британія, експортуючи до Решти світу приголомшливі суми капіталу. Напевно, сучасники мають похвалити англійців за «надлишок заощаджень» замість того, щоб буркотіти про їхній імперіалізм. У період кульмінації закордонних інвестиційних бумів — у 1872-му, 1887-му та 1913-му — британський профіцит перевищував 7 % ВВП477. Британські фірми були готові експортувати не лише бавовну, а й техніку для бавовняного виробництва і необхідний для її закупівлі капітал.
Водночас найпоказовішим прикладом цієї першої глобалізації стала кравецька справа. З неймовірною швидкістю мода на винятково західний одяг прокотилася Рештою світу, прирікаючи традиційне вбрання лежати у гардеробному кошику історії. Але це не було щирим наміром «Зінґер мануфекчурінг компані». Для Всесвітньої «Великої Колумбово

«Імперія» стала лайливим словом, попри користь, яку дали європейські імперіалісти Решті світу. Ми всі ризикуємо опинитися у бездіяльному суспільстві споживання з культурою релятивізму — культурою, яка каже, що будь-яка теорія чи думка, хай би якою чудернацькою вона була, є усього-на-всього результатом нашої звички у щось вірити.

Інший вчений, Чжоу Сіньпін, виявив, що «християнське розуміння трансцендентного» відіграло «вирішальну роль у тому, що люди сучасного Заходу приймають плюралізм у суспільстві та політиці»:
Лише визнавши це розуміння трансцендентного нашим критерієм, можна зрозуміти справжнє значення таких понять, як свобода, права людини, толерантність, рівність, справедливість, демократія, верховенство права, загальність та захист довкілля

Але за останні двадцять років ми зрозуміли, що осердям Західної культури є ваша релігія — християнство. Завдяки їй Захід досягнув такої могутності. Християнські моральні засади соціального й культурного життя уможливили появу капіталізму, а згодом і успішний перехід до демократії. У цьому ми не маємо сумнівів