Фелікс Австрія

Я знаю, люди можуть таке казати. Люди завжди вигадують і кажуть найгірше, завше міряють по собі.

У тебе є великий талант — дбати про інших. Це справжній дар, бережи його. Але часом мусиш і сама про себе подбати, й іншим дозволити».

Будинки — єврейські, вулиці — польські, а все місто, небо з хмарами, зорями, дощем — моє.

Аделя невдовзі втратила терпіння, трохи поплакала, що ніяк не виходить їй із тими дітьми, трохи покричала на мене, що я їй на голову вилізла і не хочу нічого робити в хаті і що їжу мою неможливо останнім часом їсти, що я все пересолюю, ніби за кимось сохну, що зупи мої занадто густі, м’ясо — перчене, а тісто — зажирне і що вдома мене взагалі не буває, і помочі від мене не жди, а вона зі мною, як із рідною, отак завжди буває: казали їй люди, що надто вона м’яка, надто делікатна, надто мало зважає на себе, а завжди тільки на інших. І що татко її покійний, якби знав, яку гадюку він пригрів на грудях і як я тепер п’ю з неї кров, то в могилі б перевернувся.

Бо я вдаю із себе великомученицю, яка днями й ночами тяжко гарує і світу Божого не бачить, і терпить страшні муки та знущання, а з неї я роблю якусь розніжену пані, еґоїстичну й недалеку, примхливу і капризну, як яєчна пінка.

«Що, хіба не так?»

Росія наполягає на тому, щоб інтервенцію до Китаю ніхто не смів розглядати як війну, бо всі дії робились і робляться тільки для придушення повстання, себто з найкращими сусідськими намірами, а єдиною метою воєнних дій є досягнення якнайшвидшого порозуміння з китайським урядом

«Та що ж це ти посміхаєшся, ніби слаба на голову, Стефко?» — Аделин голос — як цебро холодної води.

По колу, по колу ганяє цей світ за власним обскубаним хвостом, до якого вуличні бешкетники причепили деренчливе залізяччя…

По колу, по колу ганяє цей світ за власним обскубаним хвостом, до якого вуличні бешкетники причепили деренчливе залізяччя…

Стефо, у цьому немає жодного обману — люди бачать саме те, що хочуть. Люди щасливі обманюватись. Забери у них ілюзію — і вони рознесуть весь цей світ на друзки: повені, пожежі, нещастя. Лише на ілюзії, на обмані самих себе тримається земний порядок, Стефцю».

Він увійшов до передпокою вкрадливо, наче кіт. Від нього пахло колонською водою, свіжонафіксовані вуса й борода слухняно лежали, волосинка до волосинки. Тицьнув мені в руки свій капелюх, урочисто засяявши бездоганною фризурою, вичесаною з якимось пахучим лоєм. Ціпок легким рухом закинув до підставки для парасоль, швидко стягнув білі рукавички і склав їх на мідній таці для візитівок.