Нестерпна легкість буття

любов — це зречення сили,

Та хто не думає про своє тіло, той стає його жертвою.

Неможливо перевірити, яке рішення краще, бо немає жодного порівняння. Людина переживає все вперше й без підготовки. Як актор, що грає виставу без репетиції.

Вага нас чавить, ми згинаємося під нею, вона притискає нас до землі. Але в любовній поезії всіх часів жінка мріє про тягар чоловічого тіла. Отже, найважче є водночас образом найінтенсивнішого наповнення життя. Що важчий тягар, то ближче наше життя до землі, реальніше й правдивіше.

Примирення з Гітлером — глибоке моральне збочення світу, заснованого, власне, на неможливості повернення, і тому в цьому світі все прощається, отже, все по-цинічному дозволено.

Я вигадую історії, зіштовхую персонажів, і таким чином задаю питання. Дурість людей полягає в тому, що вони на все мають відповідь.

Роман нічого не стверджує, роман шукає і ставить питання.

людина потрапляє у світ ідей і не може звідти втекти. Раптово дитинство, таке ліричне й улюблене нами, стає цілковитим кошмаром. Як пастка.

Нація, що втратила відчуття минулого, поступово втрачає своє "я".

смерть як втрата свого "я". Але що ж є цим "я"? Поєднання всього, що ми пам'ятаємо. Таким чином, смерть жахає нас не втратою майбутнього, а втратою минулого. Забуття є різновидом смерті, присутнім у самому житті.