Світло, яке ми втратили

У смерті є щось таке, що змушує людей хотіти жити.

Кажуть, закоханим потрібно бачити очі одне одного щодня. Але справжньому, надзвичайно сильному почуттю достатньо однієї зустрічі.

І потім — я не знаю, хто нахилився перший: ти, я чи ми обоє водночас, але наші вуста торкнулися — і раптом усе на світі стало правильним.

«Жінка, наповнена світлом, робить усе, чого торкається, яскравішим.

Ми знаємо одне одного майже півжиття.

Я бачила тебе усміхненим, упевненим, блаженно щасливим.

Бачила пригніченим, пораненим, загубленим.

Але таким тебе я не бачила ніколи.

Ти вчив мене шукати прекрасне. У пітьмі, у руїнах ти завжди знаходив світло.

Не знаю, яку красу я знайду тут, яке світло. Але спробую. Я зроблю це для тебе, бо знаю: ти зробив би це для мене.

Як багато прекрасного було в нашому житті.

Дивно переживати однакові речі з різними людьми. Бачити, як вони реагують, як підтверджують чи руйнують ваші очікування.

Ти назавжди залишишся частиною моєї особистої історії.

І це дійсно було правдою, але чомусь стало дуже боляче.

люблю своє тіло, коли воно разом з твоїм тілом

Щоб забути хлопця, потрібен інший хлопець,