Того дня я обідав із подругою, яка щойно розлучилася з чоловіком, і вона сказала мені: «Тепер я маю повну свободу, про що завжди мріяла». Брехня! Ніхто не любить такої свободи, усі ми прагнемо до компромісу, усі ми хочемо, щоб поруч із нами була особа, яка милується красою Женеви, дискутує з нами про книжки, інтерв’ю, фільми або ділить із нами сандвіч, бо на два сандвічі грошей не вистачає. Краще з’їсти половину сандвіча, але вдвох, аніж цілий — самому. Ліпше нехай урве тебе чоловік, який хоче повернутися додому, щоб подивитися по телевізору важливий футбольний матч, або відірве тебе від споглядання цікавої вежі собору жінка, що стовбичить перед вітриною крамниці, аніж тобі доведеться споглядати Женеву самому, маючи скільки завгодно вільного часу й можливість піти, куди тебе понесуть ноги.