— Ти справді мене ненавидиш, так? — питає він, посміхаючись дедалі ширше.
— Майже так сильно, як ти ненавидиш мене, — кажу я, згадуючи сторінку, на якій було нашкрябане моє ім’я. Згадуючи, як він дивився на мене, коли був п’яний у лабіринті з живоплоту. Так, як він дивиться на мене зараз.
Він відпускає мою руку й каже:
— До наступного двобою.