Мелодія кави у тональності кардамону

Напевно, це дуже важливо — любити у людині її недоліки та недосконалість. Можливо, навіть важливіше, аніж любити переваги та гарні риси.

Вони з різних світів. Світів, які ніколи не перетинаються, хіба паралельно співіснують.

Минуле тому й називається минулим, що воно минуло і не залишило по собі жодного іншого сліду, аніж той, який є

Яка все-таки людина дивна істота — майже ніколи не почувається абсолютно задоволеною тим, що має

Від долі, як і від себе, не втечеш

Ревнощі до кохання — це як заборона чи ймовірність втрати, — щось на кшталт кардамону до кави. Гостріший смак, п’янкіший аромат, і коли звикаєш, важко зректися.

Зупинити б цю мить, затримати час, думки, відчуття, не дозволити їм змінюватися, танути, маліти. Так, щоб до останньої краплі відчути щастя, яке несподівано ввійшло в її життя, не розгубити його на дріб’язок, не дозволити зникнути без сліду, заховати у собі, затаїтись, як зі скарбом, нікому не показувати.

Так гарно побавилася з вогнем, що й сама незчулася, як спалила за собою всі мости.

Заборонене кохання — це зовсім не та історія, про яку хочеться кричати на кожному кроці. Простіше вигадати сотню інших причин і зробити так, щоб у них повірили.

Плакала від щастя, від солодкого болю в грудях і від жалю за тим, чого у неї ніколи не буде з цим чоловіком. Почувалася нещасною й одночасно найщасливішою у світі.