Лікар та душа. Основи логотерапії

Життя ставить перед нею проблеми, і їй слід розв’язувати їх, а розв’язати можна, тільки взявши на себе відповідальність за своє життя.

«Немає скрутної ситуації, яку не вдалося б поліпшити діяльністю чи витривалістю», — казав Ґете.

Брак успіху не означає брак сенсу.

Ґете, який ми вже цитували: «Якщо ставитимемося до людей так, якими вони є, то зробимо їх іще гіршими; якщо ж ставитимемося так, якими вони могли б бути, то допоможемо їм осягнути свої здібності».

Людська реальність — це потенційність, вічна незавершеність і вільність вибору.

належність індивіда до спільноти можна порівняти з належністю кожного камінця мозаїці, то належність індивіда до маси можна порівняти з однотипною сірою бруківкою: кожен камінь має ті самі розмір і форму. Жоден із них не має особливого значення для цілого.

Платою за нормальність чи ідеальність є позбавлення індивідуальності.

Ніхто не має права виправдовуватися своїми недоліками, тобто применшувати власні можливості. Незалежно від того, наскільки людина невдоволена собою, наскільки картає себе через помилки і наскільки суворо осуджує себе, уже те, що вона так чинить, доводить, що вона не є настільки нещасною, як їй здається. Так само як оплакування відносності та суб’єктивності всіх знань і цінностей припускає їх об’єктивність, моральне самоприниження передбачає ідеальну особистість, якою слід бути. Тож той, хто судить себе жорстоко, помічає цінності, намагаючись утілити їх у життя. Прирівнюючи себе до ідеалу, не можна залишатися цілком безвартісним. Бо, осягаючи ідеал, ми досягаємо його рівня, позбавляючись таким чином нікчемності. «Якби наше око не було сонячним, то ніколи б не побачило сонця...»

Той, хто хоче жити, витримає будь-які життєві обставини», — казав Ніцше

Справжня віра, що походить із сили внутрішніх переконань, незмірно зміцнює життєздатність. Коли є така віра, то будь-що має сенс. Ніщо не здається «марним», «жодний учинок не залишиться необлікованим» (Вільдганс).