Мати або бути

Якщо я — це те, ким я є, а не те, що маю, то ніхто не позбавить мене головного, не загрожуватиме моїй ідентичності. Мій центр — у мені

Шлях діяти — це бути.
Лао-Цзи

Усе живе існує тільки в тому разі, якщо чимось стає; воно може існувати лише якщо змінюється. Зміни й зростання — невід’ємні частини процесу життя.

Ті, хто має, покладаються на свій «капітал», а ті, хто є, — на сам факт власного існування і на те, що якщо їм стане мужності відпустити ситуацію й реагувати на неї, то з’явиться щось нове.

Суспільства, де не існує егоїзму, самозакоханості й жадібності, вважалися «примітивними», а про їхніх членів казали, що вони «як діти». Люди відмовлялися визнавати, що ці риси, які сформували промислове суспільство, є не природними поривами, а наслідками соціальних умов.

Віра в модусі володіння — це милиця для тих, хто бажає певності, хто хоче отримати відповідь на життя, не наважуючись шукати її самостійно.

Дійсно, хто ж не обере певність, якщо заради неї можна пожертвувати лише незалежністю?

За словами Маркса, людині потрібно знищити ілюзії, щоб створити умови, за яких необхідність в ілюзіях відпадає.

Альберт Швейцер звернувся до світу з такими словами: «Маємо подивитися в очі цій ситуації. […] Людина стала надлюдиною. […] Але надлюдина з надлюдською силою не піднялася на надлюдський рівень мислення. У міру того як її сила зростає, вона стає дедалі біднішою. […] Наше сумління має бути вражене тим, що ми стаємо менш людяними тією мірою, якою виростаємо до надлюдей».

Коли жива людина зводиться до числа, то справжній бюрократ здатен скоїти акт нелюдської жорстокості — і рухатиме ним не співмірна його вчинкам жорстокість: він просто не відчуває людських зв’язків з тими, чия доля залежить від нього. Хоча ці люди менш мерзенні, ніж садисти, але бюрократи більш небезпечні, тому що в них немає навіть конфлікту між совістю та обов’язком: їхня совість саме й полягає в тому, щоб виконувати обов’язок; люди як об’єкти співчуття, співпереживання для них не існують