Мати чи бути

Люди, зорієнтовані на володіння, покладаються на те, що вони мають, тоді як орієнтовані на буття спира­ються на те, ким вони є: живими створіннями, які відва­жилися лишатися собою і реагувати безпосередньо, що є запорукою народження чогось нового у процесі розмови. Вони безоглядно поринають у розмову, бо не скуті тяга­рем власності і не клопочуться через те, що мають.

вираз «я маю велику любов до тебе» — це нісенітниця. Адже любов — не річ, якою хтось може володіти, це процес, внутрішня діяльність, суб'єктом якої є людина. Я можу любити, бути закоханим, але, лю­блячи, я не володію нічим. Справді ж, чим менше я маю, тим сильніше я можу любити.

властивості, які диктувала людству еко­номічна система, — себелюбство, егоїзм, зажерливість, — були для людського єства природні, отже, не лише система, а й сама людська натура заохочувала їх.

Та навіть без теоретичного аналізу наявні факти переможно свідчать, що наш спосіб «переслідування щастя» не веде до нього. Ми — суспільство луже нещасних людей: самотні, стри­вожені, депресивні, пригнічені, руйнівні, залежні — люди, які радіють, якщо вбили час, який ми так стараємося за­ощадити.

Наше сум­ління мусить пробудитися від усвідомлення того, що чим більше ми перетворюємося в надлюдей, тим більшими не­людами ми стаємо

На думку Спінози, людська природа так само ха­рактерна для людських істот, як кінська природа — для коней; більше того, за Спінозою, чесноти чи вади, успіх чи невдача, благополуччя чи страждання, активність чи па­сивність залежать від того, якою мірою особистості тала­нить досягти оптимальної реалізації своєї людської приро­ди.

Слова — це посудини, перенаповнені переживаннями; вони лише вказують на досвід, але не є досвідом

проста зайнятість, тобто активність, не пов'язана з духовним життям, мала бути відкинута

того, хто піддається ірраціональним пристрастям, неминуче чекає психічне захворювання.

Більшість із нас краще уявляють собі принцип воло­діння, ніж принцип буття, бо він виявлений і реалізований у нашій культурі набагато виразніше.