Насім Ніколас Талеб

й невчені, начальство й простолюд — бачимо мідяк і не помічаємо золота? Чому зосереджуємося на злободенному дріб’язку замість гіпотетично масштабних подій, хоча їхній вплив очевидний?

вільний ринок працює тому, що дає змогу спіймати удачу через спроби й помилки, а не отримати її у винагороду за вміння й навички. Отже, треба експериментувати по-максимуму й ловити якомога більше чорнолебединих можливостей

наскільки обмежений урок дають нам досвід і спостереження, наскільки вразливе наше знання.

людська природа змушує нас вигадувати їй пояснення зад­нім числом, відтак подія починає виглядати зрозумілою й передбачуваною.

Коли знаєш, де впадеш, то соломку підстелиш.

оманливість породжує наша схильність до надмірної інтерпретації, те, що ми надаємо перевагу вже перетравленим історіям, а не сирій правді. У результаті виникає викривлена картина світу, надто коли й

наративність виростає з вродженої потреби людини зменшувати багатовимірність світу, то й рóботи будуть залучені до процесів спрощення.

Схильність скрізь шукати смисли й поняття заважає нам помічати смислотворчі деталі.

Позаяк гра й побудована на тому, що у випадкових числах гравцю ввижається закономірність, вона добре ілюструє співвідношення між знанням і випадковістю. Вона також показує, що окремі аспекти так званого «знання» (у моїй термінології — «наратива») — це хвороба.

Пам’ять — це динамічний самооновлювальний механізм: ви пам’ятаєте не подію, а останній спогад про подію і, навіть не усвідомлюючи, змінюєте історію з кожним новим спогадом.