Костянтин Москалець

Хай зацвітуть їм серця серед святої зими.
Годі марудному світу справляти примарні обнови
І будувати житло на проминальнім піску,
Слухати лже-вчителів, не вірячи жодному слову,
Тоскно дивитись, як бруд топить в собі Агору

Хай зацвітуть їм серця серед святої зими.
Годі марудному світу справляти примарні обнови
І будувати житло на проминальнім піску,
Слухати лже-вчителів, не вірячи жодному слову,
Тоскно дивитись, як бруд топить в собі Агору.
Годі блукати між ланців, пройдисвітів, скорих на злочин,
Годі шукати людей посеред білого дня, —
Люди існують лиш там, де батько нічний їх чекає,
Світячи на небесах вічно закличні вогні

Летіли з опівнічних берегів —
І на пелЮстках танули гарячих,
Ці дотики, осмислені і зрячі,
Коханців та смертельних ворогів

Коротшають повільно гожі дні,
Видовжуються тіні на стіні,
Один за одним коники зникають;

Обітованна міниться зоря,
Та вже ніхто нічого не чекає
У падолисті дат календаря

Цю тему можна різати ножем,
Коли безлюдна філармонія тече
У потойбічні вулиці, у час
Розлучених коханців та героїв,
Що, не сягнувши чину, в забуття
Поволі опадають і лежать там,
Немов метелики намоклі у квасолі,
Пригнічені тоталітетом тиші,
Але живі, бо все ще рання осінь,
І божевільний — німець та філософ —
Учив колись, що є повторний час.

чи правда що в лісах
живуть зимові світлячки
чи правда — в небесах
летючі риби множаться

вони обходяться так добре
без музики полотен і книжок

чи правда тату
правда тату

правда

але ти не подумав, що гра
неодмінно триватиме далі,
ти вважав, що без тебе прокинуться паузи,
діалоги урвуться, розсиплеться бісер
і вірна струна
провисне над прірвою в житі

Якби ж мали вони всі по свічці
і несли ті свічки перед себе,
тоді темрява ззаду була би,
темрява кольору очей твоїх опівночі

злива легка і заклична, кликати треба лиш тих,
що нас запросити не зможуть ніколи, смертні
істоти,
обирати лиш тих, що не зрадять і в смерті.

Далі іди, пам'ятаючи пересторогу: не озирайся,
бо тоді доведеться повертатися знову в сюди,
бо тоді вже ніколи себе не позбудешся