Єфремов Юрій

, який уже почав старіти, і з животом, у якому було більше жиру, аніж м’язів. Він зміряв нас підозріливим поглядом знизу вгору, притаманним воїнам, а потім застиг на місці, чекаючи, доки ми розповімо, чому прийшли.

На полицях у безладі лежали якісь скрижалі та манускрипти.

. У масивному каміні палав вогонь, наповнюючи помешкання теплом і приємним хвойним запахом. Під кутом до каміна стояв величезний стіл. За ним сидів кремезний чолов’яга. Він схилився над купою паперів, насупивши брови. Чоловік не одразу поглянув угору, тому я кілька хвилин дивився на його скуйовджене темне волосся.

За вікном лютував холодний вітер. Весь лід та сніг, які вдень підтанули, знову замерзли з настанням ночі. Ожеледиця тріщала під моїми ногами, а вітер задував у всі шпарини мого вбрання.

На кухні пахло їжею, пивом, чоловічим потом, вологи

Мої змерзлі ноги почали німіти.

Вітер був попутний, а капітан підвів нас аж до самих скель, обриси яких ми бачили, хоч я й думав, що це неможливо.

Починаю працювати знову й знову, але виявляється, що я пишу про свої власні починання, а не про джерела історії цього краю

Пригортайся до Лисиці. Вона захищатиме тебе і надере зад будь-кому, хто захоче тебе потурбувати

. Та все ж ми оминули замок десятою дорогою: нам на сьогодні було досить людей