Ренсом Ріґґз

війна — це…

— Вірус, — підхопив Г’ю.

— Що «не визнає кордонів»

Подеколи стара світлина, давній друг чи вицвілий од часу лист нагадає, що ви вже не той, ким були колись, бо ж людини, яка мешкала поміж інших, мала певні цінності, робила той чи інший вибір, щось писала, більше немає. Самі того не помічаючи, ви здолали величезний шлях; дивне стало звичним, а звичне — якщо не дивним, то принаймні незручним чи недоладним.

Мінливі думки звичайних не належать до переліку того, що мене найбільше турбує

Авжеж, ми будемо біженцями, — підтвердила пані Волове Очко, — але живими, Ізабель.

Я усміхнувся, відчуваючи, що не робив цього цілу віч­ність

я почувався дивно й роздратовано і зовсім не хотів це обговорювати.

Двері — за картиною в коридорі. Замок — у моєму вусі, а ключ — у ящику з газами

Усе це тому, Джейкобе, що всередині тебе є часточка порожняка. Такий собі спадок із давніх часів. Порожняки нашої ери — то бездушні мерзотники, та в епоху наших предків існували дивні з трьома язиками, яких аж ніяк не можна було назвати бездушними — авжеж, вони були лячними і спраглими до крові, але водночас і напрочуд розумними, і багато хто їх поважав. Ти походиш із їхнього роду. Ти і твій дід. Він теж успадкував їхні властивості, однак у тобі вони мають значно більшу силу. Випий — і станеш найстрашнішим порожняком, що його коли-небудь бачив світ

Здалося, що моє серце проштрикнув крижаний уламок. Ідея була жахлива, але водночас і на диво захоплива

Дівчинка заправляла простирадла на своєму ліжку, хоч ми, імовірно, вже ніколи сюди не повернемося