Ренсом Ріґґз

війна — це…

— Вірус, — підхопив Г’ю.

— Що «не визнає кордонів»

Подеколи стара світлина, давній друг чи вицвілий од часу лист нагадає, що ви вже не той, ким були колись, бо ж людини, яка мешкала поміж інших, мала певні цінності, робила той чи інший вибір, щось писала, більше немає. Самі того не помічаючи, ви здолали величезний шлях; дивне стало звичним, а звичне — якщо не дивним, то принаймні незручним чи недоладним.

Доки не здобудеш перемоги, про справедливість не може бути й мови

відчуваючи страх і власну жалюгідність

Що? — поцікавився я.
— А ти цікавий екземпляр, Джейкобе Портман

— Що ти можеш стати найбільш могутнім дивним наших часів, якщо матимеш шанс проявити себе. — Усмішка зів’яла, і він додав: — Однак це супроводжуватиметься жахливою небезпекою.
Небезпекою… Він понад усе не хотів, щоб я з нею зіткнувся

Він уже почав добряче мене дратувати.

Мене не зупинить і тисяча порожняків! — прогримів він. — Смерть додає мені сили!
Він уже почав добряче мене дратувати.
— Та невже? — тихо зауважив я. — Пропоную перевірити цю теорію на практиці

доки ще не пізно!
Однак жахлива правда була відома всім: імовірно, вже таки запізно

Пожежі, дим, тіла — здавалося, це було надто жорстоко навіть для Коула і до того ж збивало з пантелику, бо не відповідало його істинній меті