Айдаго торкнувся губами її волосся.
— Прошу, — прошепотів він, відчуваючи, як її горе змішується з його печаллю, наче два струмки, що впадають в один ставок.
— Ти потрібний мені, Дункане! — хлипала вона. — Кохай мене!
— Кохаю, — прошепотів він.
Вона підняла голову й глянула на його освітлене місяцем обличчя.
— Я знаю, Дункане. Кохання розпізнає кохання.