Раптом з'явилося відчуття невагомості, і я тихо скрикнула, коли Гордій підняв мене на руки. Я міцно вчепилася за його шию і здивовано подивилася на хлопця.
— Навіщо ти...
— Плитка холодна, а ти боса, — пояснив Гордій. — Ще захворієш.
Я ледь відкрила рота, вдивляючись у його обличчя. Це було так дивно та тривожно водночас. Приємне тепло з'явилося в моєму животі, наче усі метелики прокинулися після довгої сплячки. Я обійняла Гордія за шию та поклала свою голову на його плече, ховаючи усмішку. Мені подобалося, коли він був таким турботливим. Він рідко проявляв себе з цієї сторони, але щось мені підказувало, що у його стінах уже з'явилися тріщини.
Гордій зайшов у коридор та піднявся на другий поверх, все ще тримаючи моє тіло на своїх руках. Мені зовсім не хотілося, щоб він відпускав мене, але все ж хлопець зробив це. Я сперлася до дверей у свою кімнату і глянула на Гордія. Тут було так темно, а він стояв дуже близько до мене. Якби я зробила хоч крок в його сторону, то ми знову могли б поцілуватися. Але тепер мені хотілося, щоб він першим зробив це.
Гордій деякий час уважно дивився на мене, а потім трохи відступив. Я розчаровано видихнула. Мабуть, це було голосно, бо я помітила легку усмішку на вустах хлопця.
— Добраніч, — сказала я та взялася за ручку дверей. — Якщо раптом не зможеш заснути, то можеш уявити мене. Я дозволяю.
— Навіть якщо це будуть еротичні фантазії? — спитав він таким глибоким голосом, що моя шкіра вмить покрилася сирітками.
Я усміхнулася та знову глянула на Гордія. Він же сперся до дверей навпроти, де була його кімната.
— Якщо ти думатимеш про мене у цьому плані, то точно не заснеш, — впевнено мовила я.
— Тоді мені доведеться прийти до тебе вночі, — сказав Гордій, усміхнувшись.
— А мені доведеться замкнути двері.
— У такому випадку я їх виб'ю, Поліно.
— Хм, дуже самовпевнено.
Я усміхнулася, а тоді все ж зайшла у свою кімнату та зачинила за собою двері. Тут було так холодно та порожньо, що я обійняла себе. Коли опустила погляд, то помітила, що на мені досі був піджак Гордія. Може, повернути йому його зараз? Я похитала головою та важко видихнула, спершись до стіни. Почула, як навпроти зачинилися двері. І хоч як би сильно мені не хотілося у цей момент піти до нього, я все ж пересилила свої бажання.
— Це вже занадто, — прошепотіла сама до себе. — Тільки не закохайся в нього, Поліно! Тільки не закохайся...