Арундаті Рой

Далі було вигадливе калькутське весілля. Згодом, пригадуючи собі той день, Амму збагнула, що причиною дещо гарячкового блиску в очах нареченого було не кохання і навіть не піднесення, викликане близькою перспективою тілесного блаженства, а десь із вісім порцій віскі. Чистого. Нерозведеного

На кремацію з’їхалися боксери з цілої Бенгалії. То було жалобне зібрання кощавих облич і зламаних носів.

Нарахувала чотири ока, чотири вуха, два роти, два носи, двадцять пальчиків на рученятах і двадцять досконалих нігтиків на ноженятах.

І не помітила єдиної сіамської душі

Паппачі, сказала Амму, був невиліковним «англійським ЧЧП», тобто чі-чі-поч, що мовою гінді означає «підтирач лайна»

Історія подібна на старий дім уночі, говорив він. Дім, де горять усі світильники, а всередині чути шепіт предків.

– Щоб збагнути історію, – провадив далі Чако, – треба ввійти всередину і послухати, що вони кажуть. Придивитися до книжок і до картин на стінах. Принюхатися до запахів.

Запах Історії.

Наче старі троянди на легкому вітрі.

Відтоді він постійно чаївся у звичайнісіньких речах. У плічках для одягу. У помідорах. У гудроні на шосе. У деяких кольорах. У тарілках в ресторані. У відсутності слів. І у порожнечі в очах

Вони дорослішатимуть, чіпляючись за різні способи якось жити з тим, що трапилося. Намагатимуться переконувати себе, що у масштабі геологічного часу це подія зовсім не суттєва. Жінка-Земля моргнула, та й уже. Адже траплялося й гірше. Гірше траплялося постійно. Проте розради ця думка їм так і не принесе

Доки Чако не переїхав до Аєменема, фабрика Маммачі не мала назви. Її маринади та джеми називали просто «зелені манго Соші» чи «банановий джем Соші». Соша – то була зменшена форма імені Сошамма: так звали Маммачі

назвати її «Зевсовими маринадами і вареннями», проте цю ідею забракували, бо всі як один твердили, що Зевс – то щось не надто зрозуміле і не пов’язане з місцевим колоритом, а от рай – то вже зовсім інша річ. (Пропозицію товариша Піллая – «Маринади Парашурами» – забракували з причини протилежної: місцевого колориту там було аж забагато.)

Цікаво, чому ті лисі прочани блювали всі на один манір, подумала вона, а ще цікаво, як саме вони це робили: у єдиному, добре зоркестрованому пориві (може, навіть під музику – наприклад, у ритмі якогось співаного в тому автобусі бгаджана), чи все ж окремо, по одному