Ерін Морґенштерн

— Було б добре, — озивається Крихітка. Бейлі відпускає хлопчикову руку, а дівчинка нахиляється та швидко цілує його в щоку. Малий одразу відчуває, що шаріється. — Добраніч, — додає Крихітка, відходячи.

— В-в-вам теж, — затинається Бейлі.

— Я б заклалася, що більше за сукню його цікавить те, що під нею.

Селія сміється, але вона знає, що Тітонька Падва не помиляється. Дівчина відчуває, як Марків погляд увесь вечір обпікає їй потилицю, і це стає чимдалі важче ігнорувати.

— Я бачила вас таким раніше, — випалює вона, відшукавши ці риси в пам’яті. — З таким обличчям ви приходили на мій виступ.

— Ви запам’ятовуєте всіх своїх глядачів? — дивується хлопець.

— Не всіх, — зізнається Селія. — Але тих, хто дивиться на мене так, як ви, запам’ятовую.

— Це як?

— Наче вони не можуть вирішити, бояться мене чи хочуть поцілувати.

— Я вас не боюся, — промовляє Марко.

Між ними западає спокійна мовчанка. Хлопцеві хочеться потягнутися й торкнутися Селії, але він полишає цю думку, боїться зруйнувати крихку дружбу, що народилася між ними. Натомість він милується дівчиною, спостерігаючи, як падають на її шкіру відблиски світла. Час від часу він помічає, що вона нишком теж кидає на нього погляди, і мить, коли їхні очі зустрічаються, здається зворушливою й піднесеною.

Між ними западає спокійна мовчанка. Хлопцеві хочеться потягнутися й торкнутися Селії, але він полишає цю думку, боїться зруйнувати крихку дружбу, що народилася між ними. Натомість він милується дівчиною, спостерігаючи, як падають на її шкіру відблиски світла. Час від часу він помічає, що вона нишком теж кидає на нього погляди, і мить, коли їхні очі зустрічаються, здається зворушливою й піднесеною.

— Як вам удається робити так, щоб ніхто не старішав? — питає Селія через деякий час.

— Доводиться бути дуже обачним, — пояснює Марко. — І всі старішають, просто дуже повільно. А як вам удається перевозити цирк із місця на місце?

— Потягом.

— Потягом? — Марко не вірить своїм вухам. — Цілий цирк одним потягом?

— Це велетенський потяг, — каже Селія. — І чарівний, — додає вона, змушуючи хлопця розреготатися.

— Мушу зізнатися, міс Бовн, ви зовсім не така, як я очікував.

— Запевняю, це взаємно.

Марко зводиться на ноги та стає на підвищення біля дверей.

Селія простягає руку, і хлопець — свою, щоб допомогти чарівниці піднятися. Це вперше вони торкаються одне одного без рукавичок.

Реакція не забарилася. Кімнату розтинає яскравий електричний заряд, схожий на блискавку. Люстра починає хитатися.

Марко відчуває, як від місця, де його долоня торкається її, далі й глибше розливається сильне приємне тепло.

Сновида — це той, хто може знайти свій шлях лише в місячному сяйві, і кара його в тому, що він бачить світанок раніше за решту світу.

Оскар Вайлд, 1888

Селіє, — каже він, не підводячи погляду. — Чому ми заводимо наш годинник?

— Тому що все на світі потребує енергії, — слухняно відповідає дівчинка, розглядаючи свою руку. — Ми мусимо докладати зусиль і надавати енергії всьому, що хочемо змінити

Люди бачать те, що хочуть бачити. А найчастіше те, що їм кажуть, наче вони бачать

Бути молодшим братом Керолайн — це водночас і благословення, і прокляття.

Марко киває та ступає на крок до дівчини. Тягнеться до її руки й швидко торкається пальців.

Відчуття таке ж сильне, як минулого разу, але дещо інакше. Щось змінюється в повітрі, але люстри над головами висять непохитно.

— Що ви робите? — питає Селія.

— Ви казали щось про енергію, — пояснює Марко. — Я підлаштовуюся під вашу, аби ви не побили нам тут усі люстри.

— Якщо щось і поб’ю, то, напевно, зможу полагодити, — каже дівчина, але руку не забирає.

Не переймаючись своїм впливом на все довкола, вона насолоджується відчуттям, а не опирається йому. Воно протинає її наскрізь. Щось схоже Селія відчувала в Маркових наметах — нервове тремтіння від того, що її оточує щось таке небачене й чарівне, — але тепер відчуття підсилене й зосереджене лише в ній.