Джек Лондон

розтинав красу й вивчав її анатомію

Він розуміє мене

тим
лишень побільшуючи небезпеку, яка насправді існувала тільки в його уяві

Хлопець завжди був
чутливий до прекрасного, а тут було де виявити свою чутливість

От де розумове життя, думав він, от де краса, яскрава й чудова краса, про яку він і гадки не мав.

Тут є для чого жити, є чого домагатися, за що боротись і навіть померти.

Він слухав і дивився на неї, несвідомий того, що погляд його занадто пильний і в ньому відбивається вся його чоловіча природа. А її, жінку, яка не дуже зналася на чоловіках, вражав вогонь його очей.

Цей чоловік лякав її, і водночас їй було приємно, що на неї так дивляться.

Але вона була насамперед жінка і тільки тепер починала розуміти парадоксальність жіночої душі.

Ото дурень! Сп'янів од жіночого личка й білих м'яких рученят.