Олександр Михед

Влада показала білі зуби. Які так хотілося поцілувати. І вибити.

Мене збуджували її маленькі пальці.

вдивляється в келих, за всіма нашаруваннями косметики і захистом маніпуляцій я нарешті бачу дівчинку, в яку закохався чотири роки тому.

Майже через два місяці, 27 лютого 1917 року, його нагородять Геор­гіївською медаллю 4-го ступеня за № 556063.

У 1933-му він обміняє її на хліб.

За його спиною вже буде війна і розкуркулення. Попереду — ще одна мобілізація, ще одна Світова війна і повсякденна колотнеча за виживання.

трупи вбитих бойовиків присипали хлоркою, бо штин від падла чутно було по всьому району.

допомога — це те, що потрібно саме зараз. І часом — це не вода і не їжа. А місце, з якого можна злетіти.

Радянський пломбір коштує не двадцять дві копійки, його ціна — ГУЛАГ і неіснування.

Більшовики знищували за землю, за мову, за власність, за здатність мислити й відрізняти добро і зло. Таких цінностей і таких принципів правильна радянська людина мала позбутися. І ні в якому разі — не навчити такого своїх дітей. А тому ми, за поодинокими винятками, є або жертвами, або носіями тоталітарного батьківства.

«Русские завжди роблять одне й те саме: вони приходять зґвалтувати місто і приносять туди московський час. Вони ніколи не приховують, що вони — чужинці й окупанти»

Дорогий Йосип Висарионович Сталін
83
.

Пиридаю я Вам палкий комсомольський привет. Я комсомолка Залізняк Марія Марковна прийшовши із школи [нрзб]/ IV 1939 року решила написать Вам пісьмо. Що я Вас проситиму нинче писаним мною пісьмом проти моїй прозьбі не відказать. Просю я Вас щоби ви мені допомогли в моєму учені. Я закінчила 7 клас 1938 року по моїй бедності з моїми батьками я не поступила нікуди. Так як я решила ходити в 7 клас другий рік і державши собі у голові В.І. Леніна слова: «Вчитись, вчитись і вчитись». Розраховувала другий рік учитись на відмінно. Але коли мені при­йшлось ходити другий рік у холоді голоді і нищеті то в мене оцінки стали лише кращі від першого року [нрзб] гола (приходилось мені шукать всі старі чоботи ризові і скакати в їх цілу зіму) і боса (платьтя зовсім нема, є юпка одна і батькова сорочка, а пальта зовсім нема ніякого драненький піджачок та тонкий платок, оце все в чому я ходила й хожу в школу зараз). Коли прийдеш додому їсти нема чого подивишся на батька й матір, братів і сестрів, серце заболить і нічого не зробиш, починаєш учити уроки. Зараз початок письмових робіт бо коли виконувати усні то ­остануться ті й другі не виконані. Тому що починаєш думати починає в очах жовтіти голова кружиться і тоді нещуєса коли і падаєш в постелі і прокидаєся коли йти в школу знову отак я провадю своє учення в цьому році.