Макс Кідрук

Марк зробив спробу змінити тему.

— То ти тепер… е… жінка?

Соня пирхнула.

— А до цього я, по-твоєму, ким була? Кобилою? — Вона викинула розкришену кору, обтрусила руки. — Хоча, якби я могла вибирати, ким бути в житті, я б обрала чоловіком. Жінкою нехай би був хтось інший

Бажання вірити не є доказом.

Так само як звукова хвиля – це ще не вітер, думка – не завжди поштовх до дій.

Не існує такої речі, як зовнішній тиск. Це все у твоїй голові.

Її відповідь збурила в ньому чорну хвилю ревнощів до цілого світу, але, зрештою, де ви знайдете чоловіка, якого захопила б жінка, нездатна завдавати йому болю?

закоханість — це стан, котрого люди, в яких усе гаразд із головою, намагаються уникати.

Останнім часом я часто про це думав. Ну про смерть. Знаєш, я не вірю що нас там щось жде. Думаю це так — КЛАЦ! — і все, і темно, і більше нічого, ти просто вмер…

Повертався туди, де давно немає Бога. Розказувати про те, що таке Бог

«elevator to parallel world14». Цього разу сталося навпаки: перше ж посилання насторожило. Знайдена пошуковим сервером стаття мала назву «The Most Dangerous Games: Elevator to Another World15». Марк клацнув по ній мишею і заходився читати. Раз за разом доводилося перемикатися на вкладку з «Google Translate» — тексту було багато, і він був складним. У міру просування статтею хлопцеві губи судомно стискалися, вуха червоніли, а очі застилало вологою плівкою.

Я розказала правду. Розповіла йому про жінку, що живе в нашому будинку, як познайомилася з нею, що запрошувала її на чай. Він ударив мене (ну, спочатку ляснув просто по щоці, несильно) і запитав, навіщо я брешу. Я заплакала. Він повторив: звідки браслет? Я крізь сльози розказала все заново: про жінку, про те, що вона була в нас удома. Він знову вдарив. Він не кричав. Коли тверезий, він майже ніколи не кричить, але й видертися тоді від нього важко. Цього разу він запитав, у кого я його вкрала. Я поклялася, що не крала. Він схопив мене за плечі, струснув і пригрозив, що зробить дуже боляче, якщо я не зізнаюся, де взяла браслет. Я