Strelbytskyy Multimedia Publishing

Належати до якоїсь школи — означає необхідним чином поділяти всі її забобони й упередження.

– Є таке тверде правило, — сказав мені пізніше Маленький принц. — Встав вранці, вмився, привів себе до ладу — і одразу ж наведи лад і на своїй планеті.

"Я тебе переслідуватиму все твоє життя. І всі ми, що тут пройшли... Ми тебе переслідуватимемо все життя і проводжатимемо тебе до могили, — тисячі нас замучених, закатованих...

Ти лягатимеш спати — і не зможеш заснути: ми кричатимемо й ревтимемо отак...

Ти матимеш коханку — і не матимеш з нею щастя: ти її цілуватимеш, як злодій, і не здібний будеш нею оволодіти, — ми кричатимемо, й ревтимемо, і скавулітимемо...

Ти голубитимеш дружину — і раптом будеш схоплюватися, як божевільний, від нашого лементу...

Ти матимеш діти, але не матимеш радості, — з дитячих очей дивитимемось ми. Дивитимусь Я! І ти втікатимеш од них геть... І ніде ти від нас не втечеш...

Ти зустрічатимеш немовля своє, що з'являтиметься на світ, а ми кричатимемо, кричатимемо..."

Світ простий і зрозумілий. Його рівно стільки, скільки ти зможеш відчути й охопити своєю пам’яттю. Він має чіткі обриси й міцні кордони. Кордони ці пролягають зовсім поруч — за ближчим рядом холодних дерев.

Місіс Креп обурено заявила йому, що там ніде й кішку повісити.

— Дідусю, розкажи про Північ, р-р-розкажи, — п'ять пухнастих цуценят з блакитними очима навперебій просили такого ж блакитноокого сірого пса.

Он Велика Ведмедиця, онде Мала, он гарячий розлив Чумацького Шляху; скільки зірок, скільки світів — кінця-краю не видно! І серед них, мов пилинка,— Земля: здригається в конвульсіях воєн. Навіщо? Для чого? Невже люди не розуміють, що життя їхнє— мить, спалах, секунда нікчемна супроти оцієї ось вічності?

Не то від того ячіння утікали, не то когось доганяли, — либонь вчорашній день доганяли, ні, Святвечір, — гнались Сірки без віддиху... І догнали!
Буває так, що можна вчорашній день догнати. Але це буває лише в таких нетрищах, де немає календарів, де людина зрештою сама календар встановлює по своїй здібності та й з конечності, де година чи день не відіграє ніякої ролі, де більше аніж деінде пасує ота примовка:
"Все ніщо в порівнянні з вічністю!"

Зринув десь вночі і втік. Одчайдушний і безмежно вірний пес розумів дружбу по-своєму і зробив так, як веліло йому собаче серце.

Подався доганяти без надії догнати.
Але — сміливі завжди мають щастя.
1943