Василь Стус

  • Людмила Буланацитирует2 года назад
    Як добре те, що смерти не боюсь я
    і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
    Що перед вами, судді, не клонюся
    в передчутті недовідомих верст.
    Що жив, любив і не набрався скверни,
    ненависті, прокльону, каяття.
    Народе мій, до тебе я ще верну,
    як в смерті обернуся до життя
    своїм стражденним і незлим обличчям.
    Як син, тобі доземно уклонюсь
    і чесно гляну в чесні твої вічі
    і в смерть із рідним краєм поріднюсь.
  • boundless_riцитируетв прошлом году
    Отак живу: як мавпа серед мавп
    чолом прогрішним із тавром зажури
    все б’юся об тверді камінні мури,
    як їхній раб, як раб, як ниций раб.
    Повз мене ходять мавпи чередою,
    у них хода поважна, нешвидка.
    Сказитись легше, аніж буть собою,
    бо ж ні зубила, ані молотка.
    О Боже праведний, важка докука —
    сліпорожденним розумом збагнуть:
    ти в цьому світі — лиш кавалок муки,
    отерплий і розріджений, мов ртуть.
    X.1968
  • boundless_riцитируетв прошлом году
    Отак живу: як мавпа серед мавп
    чолом прогрішним із тавром зажури
    все б’юся об тверді камінні мури,
    як їхній раб, як раб, як ниций раб.
    Повз мене ходять мавпи чередою,
    у них хода поважна, нешвидка.
    Сказитись легше, аніж буть собою,
    бо ж ні зубила, ані молотка.
    О Боже праведний, важка докука —
    сліпорожденним розумом збагнуть:
    ти в цьому світі — лиш кавалок муки,
    отерплий і розріджений, мов ртуть.
    X.1968
  • Іринацитирует10 месяцев назад
    Отож, радій вечірній днині,
    допоки в ребра серце б’є.
  • Ai Kurimaцитирует2 года назад
    * * *
    Отак і вікувати,
    пізнавши роки мсти
    (це — за добро заплата).
    І — Господи, прости.
    Не нарікаю, Боже,
    на іспити важкі:
    одним стражденним дрожем
    злютовано віки.
    Та виболіти землю —
    нам! Зберегти живе —
    нам! Вивершити стелю —
    нам! І Господь зове —
    нас! Бо його надія —
    не фарисеї, ми
    (не садукеї ж скніють
    під мурами тюрми).
    Нам шлях прослався вгору —
    не вбік, не вниз, а — ввись.
    Ми, добротою хорі,
    до неба возмоглись,
    Там наша Україна,
    котра не знає ґрат,
    а притиску, а кпини,
    а помсти — й востократ.
    В вселенському стражданні
    один твій, Дніпре, зміст.
    Держи ж свій біль на грані,
    ти з ним одним зріднивсь
    із клекотіння магми.
    Натужний біль століть
    заповідав нам Ягве.
    Кричи ж, коли болить.
    1968
  • Ai Kurimaцитирует2 года назад
    * * *
    Мені здається, що живу не я,
    а інший хтось живе за мене в світі
    в моїй подобі.
    Ні очей, ні вух,
    ні рук, ні ніг, ні рота. Очужілий
    в своєму тілі. І, кавалок болю,
    і, самозамкнений, у тьмущій тьмі завис.
    Ти, народившись, виголів лишень,
    а не приріс до тіла. Не дійшов
    своєї плоті. Тільки перехожий
    межисвітів, ворушишся на споді
    чужого існування.
    Сто ночей
    попереду і сто ночей позаду,
    а межи ними — лялечка німа:
    розпечена, аж біла з самоболю,
    як цятка пекла, лаконічний крик
    усесвіту, маленький шротик сонця,
    зчужілий і заблуканий у тілі.
    Ти ждеш іще народження для себе,
    а смерть ввійшла у тебе вже давно
  • Ai Kurimaцитирует2 года назад
    * * *
    Попереду нарешті порожнеча
    і довгожданна. Вічність пізнаю,
    даровану годиною лихою.
    А білий світ — без кольору і звуку,
    ні форми, ні ваги, ані смаку —
    розлився безберегою водою.
    Цей бенкет смерті в образі життя
    щасливого відстрашує і врочить:
    устромиш ногу в воду — і помреш
  • Ai Kurimaцитирует2 года назад
    * * *
    Вночі його мучили блохи,
    а те,
    що половина людей земної кулі
    досі ще стогне під гнітом капіталізму,
    не давало йому змоги
    склепити очей.
  • Ai Kurimaцитирует2 года назад
    * * *
    Сповнений почуттям вдячності,
    він захотів переповісти мені
    всю свою історію,
    але виявилось,
    що історії нема.
    І він мусив був обмежитись
    самими словами вдячності.
  • Ai Kurimaцитирует2 года назад
    * * *
    Утрачені останні сподівання.
    Нарешті — вільний, вільний, вільний ти.
    Тож приспішись, йдучи в самовигнання:
    безжально спалюй дорогі листи,
    і вірші спалюй, душу спалюй, спалюй
    свій найчистіший, горній біль — пали.
    Тепер, упертий, безвісти одчалюй,
    бездомного озувши постоли.
    Що буде завтра? Дасть Біг день і хліба.
    А що, коли не буде того дня?
    Тоді вже гибій. Отоді вже — гибій,
    простуючи до смерти навмання.
fb2epub
Перетащите файлы сюда, не более 5 за один раз