Стасюк Богдан

— Так от, цей судив за специфічною системою: у понеділок він вішав конокрадів, по вівторках — картярських шулерів, по середах — убивць…

Ох, цей сердешний пан шляхетний,
Що має вигляд не руїн юнацтва,
Але руїни тих руїн.

Джон Форд. Розбите серце

— Я не можу з тобою одружитися.
— Чому?
Мені здавалося, вона зараз скаже: «Бо я тебе не кохаю», — що більшою чи меншою мірою відповідало істині, але натомість вона подивувала мене геть іншим:
— Бо я кохаю Генрі.
— Генрі помер.
— Нічого з цим не можу вдіяти. Я все ще кохаю його.

Мене засліпила ця раптова увага; немовби персонажі улюбленої картини, зайняті своїми справами, несподівано підвели голови, відірвалися від своїх занять і заговорили до мене.

— Ти там із ними обережніше, — правила вона далі. — Я чула дуже дивні речі про цих людей.

— Наприклад?

— Ну, наприклад те, що вони, блядь, дияволопоклонники.

— Відправлення прямо зараз. Їдемо ми з Френсісом. У нього є будинок у годині звідси.

— Поїдеш із нами за місто на вихідні?

— Що?

І завжди, завжди той самий тост. Жити вічно.

. Цей сміх переслідує мене й досі.

Раціональність завжди видно прозорливому оку.