Едіт Іва Еґер

Дуже боляче знову і знову протистояти страху та втраті щоразу, коли думаю чи розповідаю про нього. Але з тієї миті я розумію, що почуття, якими б сильними вони не були, не смертельні. І що вони тимчасові. Здушуючи почуття, ми лише ускладнюємо їхній вихід. Експресія — протилежність депресії.

Якщо я справді хочу вдосконалити власне життя, то маю змінювати не Белу і не наші взаємини. А себе

Десятиліття дружби з Віктором Франклом та цілющі взаємини з усіма моїми пацієнтами, зокрема й з тими, про яких я писала, навчили тих же важливих речей, які я почала вивчати ще в Аушвіці: наші болісні випробування насправді не покарання — вони дарунок. Вони дарують нам майбутнє та його сенс, можливості знайти нашу унікальну мету та силу

Роль жертви, навпаки, йде зсередини. Ніхто не може зробити з вас жертву, крім вас самих. Ми стаємо жертвою не тоді, коли з нами щось стається, але коли ми самі обираємо триматися за кривду

Ми засуджуємо себе. Я не хочу, аби ви, почувши мою історію, сказали: «Мої страждання менш вагомі». Я хочу, аби ви почули мою історію та сказали: «Якщо їй вдалося зцілитися, то я зможу також»

Часто незначний розпач у нашому житті приховує за собою значно вагоміші втрати; дріб’язкові на перший погляд хвилювання насправді виявляються відбитками значно сильнішого болю

Нам несила обирати життя, вільне від болю. Але ми можемо обрати свободу, звільнення від минулого, незалежно від того, що випало нам на долю, та прийняття можливого. Запрошую вас обрати свободу

Не «чому я живу?». А «що саме я маю робити з даним мені життям?»

Ми самі обираємо, чого нас може навчити жахіття. Ми можемо озлобитися через смуток і страх. Стати ворожими. Скам’янілими. Чи триматися невинної частини себе, жвавої та допитливої.
Іншої ночі я дізнаюся, що

В Аушвіці мамин голос у моїй голові набув іншої виразності. У мене є мізки. Я розумна. Я з усім впораюся. Слова, що лунали в моїй голові, сприяли здатності зберігати надію