Юрій Яновський

Компаніївкою. Небо округ здіймалося вгору блакитними вежами. Був серпень 1919 року.

Антона Денікіна командував Половець Андрій

Симона Петлюри вів Половець Оверко

Високий Андрій став іще вищий, Оверко бавився шликом, мов дівчина чорною косою, вони були високі й широкоплечі, з хижими дзьобами й сірими очима.

старий батько Мусій Половець

"І його старі слова: тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду"

чотирнадцятирічний Сашко Половець. "Дай я його домучу!"

Панас Половець замислився, "рід наш рибальський, на морі бувальський, рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?"

Оверко не зводив очей і не бачив своєї смерті, вона вилетіла з Панасового маузера

сам Половець, узявши, шанцеву лопату, копав там притулок двом братам.