Анатолій Дімаров

  • b5360419560цитируетв прошлом году
    Почекай, Володю, почекай, — вирішив втрутитися Гінзбург. — То це що ж виходить: відмовитися від усіх народних пісень тому, що їх співали наші класові вороги? Так тоді давай і від повітря заодно відмовимось, бо ним же теж вороги наші дихали. Та й досі дишуть! Й од сонця, бо воно ворогам нашим світить!
  • b5843371039цитирует3 месяца назад
    А лишиться зерно, невмируще, як життя, перед яким навіть час відступає безсило. Він стирає з лиця землі держави й міста, а зерно колоситься. Руйнує палаци і храми, а зерно колоситься. Розсипає у прах піраміди, валить колони, а зерно колоситься. І минають століття, і зникають народи, тільки зерно не піддається нічому. І по-справжньому святі оті руки, які засівають ним землю, — вони творять безсмертя!
  • Elena Danilovaцитирует22 дня назад
    парафію у великому селі під Хоролівкою — згодом на його запальні, сповнені глибокої віри казання почали з’їжджатися парафіяни з навколишніх сіл. Невелик
  • Elena Danilovaцитирует15 дней назад
    Опам’ятайтеся, як вам не сором! — вигукнув він молодим та дзвінким голосом, звівшись
  • Elena Danilovaцитирует14 дней назад
    Все для них було вирішене, все пізнане, раз і назавжди, з такою наївною і геніальною водночас простотою, що куль
  • Elena Danilovaцитирует14 дней назад
    Прийшовши додому, тихенько забралася в буфет, святу святих її мами, дістала найбільшу банку варення, потайки винесла в сіни. Хай тільки трохи стемніє, вона віднесе це
  • Elena Danilovaцитирует14 дней назад
    отакий із днів, коли хвороба трохи відступилася від тата, їх навідав Віталій. Мав до тата якусь пильну справу, тому не став чекати обіду, щоб потім уже переговорити, а прийшов до нього відразу, не обтрусивши, як кажуть, з ніг пилюки.
  • Elena Danilovaцитирует4 дня назад
    Оксен похмуро завернув жеребця, покотив у двір: після сутички він не міг кудись їхати, з кимось іще зустрічатися та розмовляти. І ранок, що перед цим радував його своїми
  • Elena Danilovaцитирует4 дня назад
    слів.
    — Сідайте, Оксене, — запрошує отець Віталій, бо Оксен все ще стоїть, вражений несподіваним докором панотця.
    Коли Оксен сів — притулився на м’якому стільці, отець Віталій пройшовся по кімнаті раз, пройшовся вдруге. Сми
  • Elena Danilovaцитирует4 дня назад
    позіхаючи.
    — Ви хоч би вид свій обмили! — нагримав на них Оксен, і сини слухняними бичками подались до колодязя, почали
fb2epub
Перетащите файлы сюда, не более 5 за один раз