Джон Рональд Руел Толкін

Не всі гобіти знали грамоту, але вже ті, що знали, безперестанку писали своїм друзям (і окремим родичам), котрі жили на відстані, більшій за післяобідню прогулянку.

зародилася підозра, що ця слизька тварюка може ошукати, навіть попри те, що такі обіцянки вважалися священними й у давнину порушувати їх не боялися тільки найпідліші істоти.

хоча вони мало не посварились; утім, чарівник вважав, що правда — понад усе.

й нічого надзвичайного в Ширі не відбувалось, аж поки пан Торбин не заходився готуватися до святкування своїх сто одинадцятих уродин (1401 Л. Ш.). Від цього моменту і починається ця Історія.

До кінця Третьої Епохи участь гобітів у великих подіях, унаслідок яких Шир приєднали до Відродженого Королівства, пробудила їхнє широке зацікавлення до власної історії

— Йому ще за це доведеться заплатити, — казали вони.

На свої уродини гобіти роздають дарунки іншим. Зазвичай, не дуже дорогі й не так щедро, як цього разу; та сама ідея непогана.

а потім знайти якийсь куточок, де зможу відпочити. У тиші та спокої, без купи настирливих родичів і вервечки надокучливих відвідувачів, котрі безупину смикають за дзвінок. Хочу знайти місце, де зможу закінчити свою книжку.

— Він пішов би зі мною, якби я тільки попросив. Та він уже й сам просився перед гостиною. Але насправді це не його бажання.

він усе ще залюблений у ліси і поля, й річечки. Йому тут має бути добре. Я все йому залишаю, звісно, крім кількох дрібничок. Сподіваюся, він буде щасливим, коли навчиться самостійності. Час йому жити власним розумом.