Володимир Єрмоленко

Кожен автор щось робить із того, що інші зробили з нього, що історія та географія зробили з нього, що близькі та рідні зробили з нього, і акт творчості є дивною сумішшю вдячності цим іншим і повстання проти них. У цьому конфлікті вся драма, у цій напрузі чути голоси, теми та контртеми; це плюс і мінус, між якими йде струм життя, і щойно один із полюсів згасне, то згасне й другий — і тиша западе, мертва тиша.

Світ Джакомо радісний, але сновидний; соняч­ний, але ілюзорний. В його лібертинстві забагато світ­ла. Його оргії надто аполонічні.

На березі тобі завжди здається, що життя можна зупинити. Що зі швидкістю можна вступити в змову, що світ і турботи можна поставити на паузу.
Коли ти дивишся на море, це означає тільки одне: ти не дивишся на свої турботи, ти став спиною до своєї історії.

Усе наше тіло — це великий гастрономічний пристрій, мільйони маленьких вуст: «Наша шкіра, яка вся складається з маленьких ротиків, що у своєрідний спосіб всмоктує та перетравлює, як шлунок, потребує того, щоб призвичаїтися до цих потужних харчів, щоб пити мокроти моря — це солоне молоко, яке є життям і з якого воно творить та перетворює живі істоти».

Море любитиме вас більше, якщо ви не прагнутимете собі жодного іншого друга».

Чому кохання, цей потяг до продовження роду, питає Сабіна, приносить не лише позитивні почуття, а й негативні: страх, відразу, часом навіть ненависть? Чому «сонячна еротика» неможлива? Чому чорні нитки страждання, сліз і навіть смерті проникають в білу тканину любові?

уга за смертю» є найчастіше «тугою за тим, щоб померти в любові».

Головна Фройдова тема — батько, першопричина, «родитель». Головна тема Сабіни — син, дитина, «породжена істота». Можливо, це більше жіноча позиція, ніж чоловіча: відносини народження, а не домінації чи бунту. Головним стає не суперництво з батьком, не боротьба за владу та жінок, а народження сина. Не заперечення попереднього буття, а ствердження нового буття.

Від чого складно відмовитися, думаючи про життя Сабіни Шпільрейн, то це від захоплення, з яким вона зберігала вірність тому, що любила. Як жінка чи просто як людина. Вірність Юнґові, Фройду, своїй батьківщині чи Німеччині.
Усі ці любові вели її до смерті. До деструкції, в якій усе-таки було багато становлення.

Бо з ран часто тече жива вода, бо з ран тече співчуття, бо з ран народжується радість творчості.