Айн Ренд

«Присягаюся — власним життям і моєю любов’ю до нього, — що ніколи не житиму заради іншої людини і не попрошу іншу людину жити заради мене».

Людям властиво одне з двох — вони або дотримуються моральних принципів, або насолоджуються життям. Одночасно одного й іншого просто бути не може.

Вогонь — це небезпечна сила, приборкана людиною, що тримає його у свої пальцях, — вона згадала слова старого, який сказав їй, що ці цигарки не могли бути зроблені на землі. — Коли людина думає, у її свідомості живе вогняна іскра і, відповідно, як її відображення, вона мусить мати запалену сигарету».

Чи може бути більше багатство, ніж володіти самим Собою і використовувати це, щоб зростати? Кожна жива істота мусить рости. Ніщо не може залишатися незмінним. Усе мусить або рости, або гинути.

Кожна справа має два боки: один — правильний, інший — неправильний, але середина — це завжди зло. Людина, яка помиляється, все одно зберігає повагу до правди, бодай тому, що бере на себе відповідальність за свій вибір.

— я здатен досягнути власного щастя або знищити його. Але ця

моя здатність не поширюється на щастя жодної іншої людини.

Вона думала, що бодай на декілька миттєвостей, поки триває музика, можна цілковито їй віддатися, знетямитись і зануритися у відчуття — це нормально. Забудь про гальма, це — воно.

Коли потяг із поштовхом рушив, а паровозний гудок стих, розсіявшись над полями, вона сиділа біля вікна, курячи чергову цигарку, і думала: «Все розвалюється на шматки: тут і по всій країні. Можна очікувати будь-чого, будь-де і будь-коли». Але не відчувала роздратування чи тривоги. В неї не було на це часу.

Це буде лише одне з багатьох питань, яке слід уладнати.

Крізь юрмища сухих розрахунків у голові вона зауважила, що її час на почуття вже вичерпано; настала непримиренна і бентежна пора вчинків.

«Яку роль має окрема особа в титанічних досягненнях нашої індустріальної доби?»