Едіт Вортон

Певна річ, прима співала «M’ama!», а не «Він любить мене!», оскільки безперечний закон музичного світу вимагає перекладати німецький текст французьких опер, що їх виконують англійські співачки шведського походження, італійською — мабуть, задля кращого розуміння американською публікою. Ньюланду Арчеру це здавалося таким же природним, як і решта визначальних умовностей його життя. Скажімо, причепурювати зачіску належить двома щітками, оправленими у срібло, на якім — його монограма, мережана синьою емаллю, а в товаристві у жодному разі не можна з’явитися без квітки в петлиці, й та квітка — то неодмінно має бути гарденія.

Арчер охоче приєднався б до родини і провів кілька тижнів на свіжому повітрі, катаючись на човні з нареченою. Але й він був пов’язаний умовностями і звичаями. Якщо йому, незважаючи на суто формальну службу, здумалося піти у відпустку посеред зими, увесь Мінґоттівський клан звинуватив би його в легковажності. Ось чому він прийняв від’їзд Мей безмовно й покірливо, вже починаючи розуміти, що ці якості — одна з основ подружнього життя.

Ньюланд Арчер приїхав у Хайбенк в п’ятницю надвечір, а в суботу сумлінно відбув увесь обряд уїк-енду у Чіверсів.

Уранці він прокатався на буєрі з господинею і найсміливішими з гостей, удень прогулявся з Реджі й вислухав у його надсучасній стайні докладну лекцію з конярства. Після чаю побалакав коло каміна з якоюсь дівчиною, котра призналася, що заручини Ньюланда розбили її серце, до того ж їй терміново довелося міняти свої матримоніальні плани, про що їй кортіло розповісти до найдрібніших подробиць. Нарешті, опівночі Арчер допоміг засунути в ліжко одного з гостей золоту рибку, потому, перебравшись за грабіжника, тихенько прокрався у ванну кімнату нервової тітоньки, а на світанку став учасником руйнівної битви подушками, яка прокотилася всім будинком — від підвалу до дитячої.

А в неділю після сніданку він найняв у сусіда-фермера двомісні сани і вирушив до Скайтеркліффа.

Цю думку Арчер одразу відкинув. Хоча було б
ще в тисячу разів гірше, якби Еллен, осуджуючи і, напевно, зневажаючи Бофорта, зацікавилася тим, що вигідно відрізняло банкіра від інших чоловіків, які оточували її в Нью-Йорку: його знанням аристократії в Старому і Новому Світі, його знайомствами з художниками, акторами та іншими знаменитостями, його презирством до місцевих забобонів. Бофорт був вульгарний, неосвічений і виставляв своє багатство напоказ, але обставини його життя і природжена кмітливість робили його цікавішим співрозмовником, ніж чоловіків, що перевершували його з усякого погляду, та чий кругозір, проте, обмежувався Беттері і Центральним парком. Будь-яка жінка, котрій довелося жити в Європі, не могла не помітити цієї відмінності.

Довге спільне життя навчило Арчера: не так уже важливо, що шлюб був лише нудним виконанням обов’язку, якщо цей обов’язок виконано гідно.

— Вона ще нічого не знає… про це? — уривчасто спитав він.

Місіс Менсон приклала шишкуватий палець до губів.

— Я їй нічого не говорила, але, можливо, вона щось підозрює. Хтозна? Правду кажучи, містере Арчер, я хотіла передусім побачитися з вами. З тієї самої хвилини, як я дізналася про ту позицію, яку ви зайняли, і про ваш вплив на Еллен, у мене виникла надія, що ви мене підтримаєте… що я зможу переконати вас…

— У тому, що вона повинна повернутися? Я мав би за краще побачити її мертвою! — остаточно втрачаючи контроль над собою, вигукнув юнак.

— Он, значить, як…— без очевидних ознак обурення пробурмотіла маркіза. Якусь хвильку вона нерухомо сиділа в кріслі, розгортаючи і згортаючи своє безглузде віяло, потім ураз підвела голову і прислухалася.

— Здається, вона спускається,— квапливо прошепотіла вона і, махнувши рукою у бік покладених на диван квітів, додала: — Та все ж, містере Арчер, шлюб є шлюб… І моя небога все ще залишається дружиною графа…

Дивовижно (втім, він дізнався про це ще в саду іспанської місії в Сент-Оґастіні), як глибокі почуття можуть поєднуватися з такою цілковитою відсутністю уяви! Але потім він згадав, що й тоді Мей здивувала його: ледве встигнувши висловити те, що мучило її сумління, вона одразу знову поринула в стан безбарвного і скутого в усьому дівоцтва. Так воно, мабуть, і буде: Мей пройде по життю, щосили намагаючись упоратися з будь-якими обставинами, з якими їй доведеться зіткнутися, але ніколи не зможе передбачити жодної з них, хоч би крадькома зазирнувши в майбутнє або довірившись своїй інтуїції.

Мабуть, це невідання й надавало її очам такої прозорості, а всій її зовнішності такого вигляду, мовби вона не жива людина, а якась абстракція, щось на взір скульптурного зображення однієї з громадянських чеснот або грецьких богинь. Жилами, що просвічували крізь її чудову шкіру, цілком могла б текти не гаряча кров, а якась консервувальна рідина, але завдяки чарівливості молодості Мей здавалася не холодною і млявою, а всього лише простодушною і чистою.

Занурившись у ці роздуми, Арчер раптом спіймав себе на тому, що дивиться на свою дружину здивованим поглядом стороннього спостерігача, і одразу, вирішивши, що це негідно, повернувся до спогадів про весільний сніданок, на якому неподільно і тріумфально панувала стара місіс Мінґотт.

Між тим з’ясувалося, що подорожі цікавлять її навіть менше, ніж він сподівався. Після того як нові сукні були замовлені, вона просто користувалася нагодою більше гуляти, їздити верхи, плавати і пробувати себе у приголомшливій новій грі — лаун-тенісі. І коли вони, нарешті, повернулися до Лондона (там вони мали провести два тижні, поки не буде готовий її гардероб), Мей уже не приховувала нетерплячки, з якою чекала повернення додому.

У Лондоні її нічого не цікавило, крім крамниць і театрів. Але навіть театри приваблювали її менше, ніж паризькі кафешантани на Єлисейських Полях, де з висоти ресторанної тераси, розташованої в тіні квітучих каштанів, вона уперше в житті побачила паризьких «кокоток» і почула в чоловіковому перекладі ті місця з фривольних пісеньок, які він визнав підхожими для вух молодої жінки.

Арчер мало-помалу повернувся до старих сімейних уявлень про шлюб. Виявилося, що набагато простіше дотримувати традиції і поводитися з дружиною так само, як поводилися зі своїми дружинами його друзі, ніж утілювати в життя ті теорії, якими він захоплювався до одруження. Який сенс емансипувати Мей, якщо вона не має ні найменшого уявлення про те, що її свободу обмежено?

зараз, дивлячись із веранди будинку Бофортів на заповнений строкатим натовпом лужок, він з тремтінням думав про те, як усе це йому не подобається.

О, ні, бідолашка Мей тут ні при чому. Зрозуміло, під час подорожі їм не завжди вдавалося зберегти рівні стосунки, але гармонія негайно відновлювалася, досить було їм опинитися в звичній для неї обстановці. Він завжди знав, що Мей його не розчарує, і жодного разу не помилився. Як і багато молодих людей його кола, він одружився тому, що зустрів чарівну дівчину після серії невдалих і, мабуть, безглуздих любовних пригод, а ця дівчина втілювала спокій, стабільність, почуття вірної дружби й усвідомлення обов’язку.

Арчер не став би скаржитися, що помилився у виборі, оскільки знайшов у Мей саме те, що шукав. Мати за дружину одну з найвродливіших і найвідоміших у Нью-Йорку молодих дам було надзвичайно приємно, до того ж у цієї дами був легкий і рівний характер, а заразом і здоровий глузд. Що ж до хвилинного потьмарення розуму, що оволоділо ним напередодні весілля, то він поступово переконав себе, що то був лише останній з його невдалих любовних експериментів. Думка про те, щоб, будучи при повному розумі, мріяти про одруження з графинею Оленською, здавалася цілком неймовірною, хоча їхні стосунки з Еллен залишилися в його пам’яті, мабуть, найсумнішою і найболючішою примарою минулого.

Мей Велланд якраз виходила з тіні. У своїй білій сукні, підперезаній широкою блідо-зеленою стрічкою, з гілочкою плюща на капелюшку, вона ще більше була схожа на Діану-мисливицю, ніж на балу у Бофортів у день своїх заручин. Жодна бунтівна думка не відбивалася в її погляді, жодне сильне почуття не примушувало її серце битися дужче. Але Арчер, знаючи, що вона здатна відчувати і те, і те, знову здивувався тому, що життєвий досвід не залишає ніяких слідів на її вигляді.

У її руках були лук і сагайдак зі стрілами. Ступивши кілька кроків до позиції для стрільби, Мей скинула вгору лук, наклала стрілу на тятиву і прицілилася. Її рухи були сповнені такої класичної грації, що серед глядачів почувся схвальний шепіт, і Арчер відчув гордість власника — ту, яку іноді сприймав як радість буття.