Катерина Гловацька

Можливо, війни трапляються знову та знову лише тому, що одні ніколи не можуть до кінця відчути страждання інших.

все лихо на землі відбувається здебільшого через низеньких людей: вони куди енергійніші й незлагідніші, ніж довготелесі. Я завжди остерігався потрапляти в частину, де ротні командири невисокі на зріст; більшість із них — справжні кровопивці.

наше покоління набагато чесніше, ніж їхнє; вони переважали нас тільки гарною мовою і спритністю. Перший же арти­лерійський обстріл виявив нашу помилку та знищив той світогляд, який вони нам прищеплювали.

Нікому земля не дає стільки, як солдатові. Коли він припадає до неї довго й міцно, коли він заривається в неї обличчям, усім тілом, смертельно наляканий вогнем, тоді вона його єдиний друг, його брат, його мати; він звіряє їй свій страх стогоном і криком, і вона мовчки боронить його, тоді знову відпускає на якихось десять секунд трохи пробігти й ще трохи пожити, а згодом знову ховає його, часом — назавжди

Потім ми переходимо на інше місце й знову сідаємо грати в карти. Адже ми тільки й уміємо, що грати в карти, лая­тись та воювати. Небагато для двадцяти років і забагато для двадцяти років.

Чийсь наказ перетворив ці тихі постаті на наших ­ворогів; інший наказ міг би перетворити їх на наших друзів. Якісь люди, що їх ніхто з нас не знає, сіли десь за стіл і підписали угоду, і ось уже кілька років нашою найвищою метою стало те, що зазвичай усе людство вважає ганьбою й за що найтяжче карає.

Це тільки спроба розповісти про покоління людей,
що їх занапастила війна,
навіть як хто з них і не потрапив під снаряди.

Але й він піддався умовлянням, а то йому, звісно, було б непереливки.

Ми ще не встигли пустити коріння. Вій­на вирвала нас із ґрунту.

Люди, старші за нас, тісно зв’язані з минулим, вони мають ґрунт під но­гами, мають жінок, дітей, фах, свої зацікавлення; ці зв’язки такі міцні, що війна не може їх розірвати. А ми, двадцятирічні, маємо тільки батька й матір, а дехто — ще дівчину. Це не так багато, бо в нашому віці вплив батьків найслабший, а дівчата ще не панують над нами. Крім цього, було ще, може, трохи мрій, трохи захоп­лень та була школа — оцим і заповнювалося наше життя.