Оксана Кацанiвська

Не прогадав він і з іншим — тараумара раптом здобули славу, популярність і визнання. Фішер пообіцяв, що наступного року команда повернеться у Ледвіль. Саме ця обіцянка й стала магічним заклинанням, яке перетворило «Ледвіль трейл 100» з маловідомого франкенмарафону у надзвичайно важливий медіа-захід. ESPN тут же викупив права на трансляцію перегонів. ABC розповіли про «супербігунів» тараумара в спеціальному випуску передачі «Неосяжний світ спорту» (Wide World of Sports). Пивоварня Molson Brewery стала офіційним спонсором ледвільського ультрамарафону, а взуттєва компанія Rockport Shoes — єдиної в світі команди бігунів, які ненавиділи кросівки.

Ультрамарафонці не шахраювали, бо в цьому не було жодного сенсу. Перемога не приносила їм ані слави, ані багатства, ані медалей. Ніхто не знав, хто вони. Всім було байдуже, хто виграє їхні дивні лісові перегони. Переможці ледвільського забігу навіть грошовий приз не отримували — їм діставалася така ж пряжка, як і учасникові, котрий прибіг останнім. Тож як науковець Віджил міг покластися на дані ультрамарафону, а як фанат бігу — насолодитися видовищем без тіні презирства чи скептицизму.

Один ультрамарафонець верещав і ховався в ліс щоразу, як бачив світло ліхтарика, — йому здавалося, що це наближається потяг. Інший насоло­джувався товариством звабливої ролерки в сріблястому бікіні, яка кілька кілометрів супроводжувала його Долиною смерті, а потім, на його превеликий жаль, розчинилася в повітрі. Того року шестеро з двадцяти учасників «Бедвотера» скаржилися на галюцинації. Комусь навіть ввижалося, що узбіччя всипані гнилими трупами, а по дорозі повзають «велетенські миші-мутанти».