Люко Дашвар

Будь-які перемовини в кінці будь-якої війни — це, по суті, торги з пам’яттю.

Село — це скарбниця нації, берегиня її традицій і найсвятішого, що у нас є, — землі української!.

Ніч — як ворота в рай.

Ніч — як ворота у пекло.

Ничипориха аж посміхнулася в долоню.
— Ой, який ловкий похорон! От і мені б такий! І батюшка… І музика… І квіти! А яке рядно на підводу гарне поклали… Це ж — просто у рай!

Від батька Ігорові дісталися не самі чернетки, але й засвоєна з дитинства аксіома: шануй свою землю, і вона тобі щастя родить.

— Залишиться… У селі люди особливі, — почав був Денис.
— Село — не люди, — відповів Ігор. — Розглядати село як скупчення людей — величезна помилка. Село — це традиції, це скарбниця нації, це продовження природного способу життя на противагу звихнутій урбанізації.

Ніч — як ворота в безодню.

Початок географії без історії… Початок дикого поля. А вони… Як останні з могікан. Помруть — і ніхто вже не прийде на їхнє місце…

Прозріння двох для цілої держави — ніщо.