Марія Матіос

Так що тішитися треба, поки живий

Нервові люди не можуть заспокоїти других людей.

Слова можуть робити шкоду.

Даруся дуже добре дотепер пам'ятає, як тато згодом пояснював їй, що не кожна людина є такою, як про неї кажуть позаочі.

Люди втікають від туги, яка заходить зашпорами в душу, як тільки очі вихоплюють хрест.

душа її також згортається равликом від страху

Якщо не буде його голосу - не стане і її. Без голосу нащо їй жити?

Даруся твердо знала, що сказала лише одне слово: «Тату…»

Хтозна… може, у дримбі жінки і справді пізнавали себе: до часу байдужих і лінивих, аж поки не візьмеш їх у руки, а вже як візьмеш - то почуєш такі соковиті переливи і тонкі зойки, що зайдеться тобі серце і плачем, і співом одночасно, і не зрозумієш, де ніч, а де сонце, бо лише жіноче тіло так розкішно здригається від ласки, як тіло дримби від пальців…

дрижить в його губах дримба, як дівка перед гріхом