Сергей Плохий

На мою думку, «Історія русів» була не свідомим маніфестом російсько-української єдності чи раннього українського націоналізму (саме такі протилежні інтерпретації висунула модерна історична наука), а спробою нащадків козацької старшини виторгувати для себе найвигідніші умови входження в імперію.

Особливо корисним мені здалося те, що в нових дослідженнях підкреслюється той простий факт, що національні ідеології не формуються у вакуумі, а виростають з політичного й ідеологічного контексту імперій.

Нації не заступають імперії за один день. Їх мислять і формують у рамках, заданих імперіями, тому важливо розглядати розвиток національних ідей і міфологій у цьому історичному контексті.

На відміну від решти соціальних, релігійних та етнічних груп у Російській і багатьох інших імперіях, старшинські нащадки були переконані (і «Історія русів» служила найкращим підтвердженням цьому переконанню), що вони не завойовані підданці, а повноцінні члени домінантної імперської нації, мало того — найбільш давній, справжній і центральний її елемент.

1593 році, перебуваючи на службі у князя Костянтина Острозького, Наливайко брав участь у придушенні повстання ще одного козацького ватажка Кшиштофа Косинського. Наступного року за домовленістю з Острозьким Наливайко очолив бунт козаків і селян, намагаючись відвести їх від маєтків свого патрона і спрямувати їхню лють і руйнівну енергію проти ворогів князя.

Боден, очевидно з географічних міркувань, не вважав Московію тиранією, але анонімний автор бачив ризик, що вона такою стане, і застерігав царя про це

Новгород-Сіверський — містечко справді стародавнє. Вперше його згадано в літописі ХІ століття, наступні двісті років воно було столицею окремого князівства.

В існування новгород-сіверського «гуртка українських автономістів» вірять, наприклад, такі корифеї української політики, як Володимир Литвин, багатолітній голова парламенту і віце-президент Академії наук. Не дивно, що цей «гурток» почав фігурувати у шкільних підручниках.

Ідеї Оглоблина проточилися навіть на сторінки книжки, «написаної» колишнім начальником Литвина, другим президентом України Леонідом Кучмою.

Зокрема, колишній маєток Петра Рум’янцева в селі Велика Топаль, зведений в 1780-х роках; маєток Петра Завадовського в Ляличах; будинок Іллі Безбородька в Гриневі і Михайла Миклашевського в Понурівці. Архітектурні пам’ятки у всіх цих місцях перебувають, на жаль, у жахливому стані.