Вікторія Авеярд

Я не розплющую очі, але розумію, що вона дивиться на мене. Я відчуваю жаль і рішучість у її погляді

Всі ваші докази — це циркові фокуси

Я вже чотири дні не відчувала своєї блискавки.

*

П’ять.

*

Шість.

*

Сімнадцять.

*

Тридцять один.

*

— Я шість місяців провела у полоні, а ви мені кажете, що я знаю про вашу діяльність більше, ніж ви? — мружуся я

Час не завжди зцілює рани. Інколи вони тільки роз’ятрюються

Я оглядаю людей за кухонним столом. Колись я бідкалася, що моя родина ніколи мене не зрозуміє і не зуміє прийняти. Я думала, що я відчужена від них, ізольована, самотня.

Як же я помилялася! Тепер я знаю, що це — не так. Я знаю, хто я така. Я — Мара Барров. Не Марина, не дівчина-блискавка. Мара.

Я оглядаю людей за кухонним столом. Колись я бідкалася, що моя родина ніколи мене не зрозуміє і не зуміє прийняти. Я думала, що я відчужена від них, ізольована, самотня.

Як же я помилялася! Тепер я знаю, що це — не так. Я знаю, хто я така. Я — Мара Барров. Не Марина, не дівчина-блискавка. Мара.