Ірина Ігнатенко

одруження було щаблем до підвищення соціального статусу: традиційно особа набувала самостійності, авторитетності, економічної та майнової незалежності тільки після одруження / заміжжя. Людина без шлюбної пари не мала авторитету на селі, не брала участі в житті громади й вважалася старим парубком / старою дівкою, хай якого віку була.

Шлюбний вік, залежно від регіону, загалом охоплював такий проміжок: для дівчат — 15–18 років, для хлопців — 16–20. Після двадцятиріччя дівчина або хлопець вважалися «перестарками» й випадали з групи потенційних наречених.

обряд «комора» яскраво демонструє, що жіноче тіло не належало самій жінці, та й навіть її чоловікові, воно належало роду чоловіка!

Я своїй кумі якось порадила. Вона мене питає: «Що його робить, щоб часто діти не родилися?» — «Годуй груддю довше, — кажу, — то поки не одлучиш, поти другого не буде». Вона мене послухала. Уже четверте літо Мартинові, а вона не одлучає. На коняці, було, їде через мою леваду, а до матері біжить цицьки ссать. Дітей таки не було в неї…218.

Цінність жінки розглядалася лише через призму її репродуктивності.

Коли жінка порушувала норми, пов’язані із сексуальністю, оточення сприймало її як ірраціональну істоту, внутрішньо схожу на тварину, що свої фізіологічні потреби ставить вище за суспільну мораль.

«Уявлення про жінок ґрунтувалися на дихотомії між природно пасивною, цнотливою та самовідданою дружиною і матір’ю, яка уособлювала потреби чоловіка й держави (розмноження і жіночність), та «сексуально агресивною блудницею», яка була ізгоєм, тому що вона кидала виклик суворим кодексам поведінки, які регулювали жіноче тіло.

Щоб досягти вагомого суспільного становища, жінка впродовж свого життя сама мала реалізувати ті основні соціальні функції та гендерні норми тогочасного суспільства, які покладалися на осіб її статі, — заміжжя, материнство, вдале господарювання.

«Скрізь на Україні весілля одно, а вінчання друге»

Цікавий нюанс: якщо пара вінчалася, але не мала економічної спроможності справити весілля, то відкладала його на певний час, і молоді як подружжя разом не жили.Таким чином, в очах громади саме весілля, а не церковний обряд вінчання, було дозволом на подружнє співжиття.