Елі Хейзелвуд

Адаме, – перервала вона його з мокрою посмішкою. — Це не важливо, тому що друге, ось те, що дійсно важливо.

Тепер вони були так близько. Вона відчувала його запах і його тепло, а його руки обіймали її обличчя, великими пальцями проводили взад-вперед, щоб витерти її щоки.

— Кохана, – прошепотів він, — що це друге?

Вона все ще плакала, але ніколи не була щасливішою. Тож вона сказала це, мабуть, з найгіршим акцентом, який він коли-небудь чув.

— Ik hou van jou, Адаме.

— Робота чи кохання?

— Гм… і те, і те.

— Нічого собі, – Сара Хелен зморщила ніс. — Подвійна загроза. Можеш це відкласти?

— Ні, не дуже.

— Можеш попросити когось іншого зробити це за тебе?

— Ні.

— Можеш змінити своє ім’я, припекти кінчики пальців, увійти до програми захисту свідків і зникнути?

— Гм, не впевнена. Але я не громадянка США.

— Тоді, мабуть, ні. А можеш сказати «нахуй це» і впоратися з наслідками?

Я не відчуваю ніякого сексуального потягу, якщо не довіряю людині і не подобаюся їй, чого чомусь ніколи не буває. Або майже ніколи. Цього давно не було, але зараз – ти мені дуже подобаєшся, і я справді тобі довіряю, і вперше за мільйон років я хочу…