Н. Бхіндер

є чотири факти, якими найбільше цікавиться психотерапія: неминучість смерті для кожного з нас і для тих, кого ми любимо; свобода зробити наше життя таким, як ми хочемо; наша унікальність і, нарешті, нерозуміння сенсу життя.

самоаналіз породжує тривогу. Об’єднання (синтез), навпаки, усуває тривогу в крайніх її проявах, і самоаналіз уже не потрібен. Людина, яка закохалася і переживає щасливий період єднання, не схильна до саморефлексії, тому що її самотнє, охоплене сумнівами я (яке супроводжується страхом ізоляції) стає уже ми. Таким чином, людина позбувається тривоги, але й втрачає сама себе.

Кохання радше є способом існування, самовіддачею, а не впаданням за кимось, вчинками, не обмеженими однією особою.

Сенс життя випливає з діяльності, яка має значення: чим більш помірковано ми проживаємо життя, тим менша вірогідність, що ми зрозуміємо його сенс. Раціональних запитань про сенс життя завжди значно більше, ніж відповідей на них. Під час терапії, як і в житті, сенс — це лише похідний продукт діяльності, і психотерапевт має скерувати всі зусилля пацієнта на пошук правильних відповідей. Варто знати, що діяльність не забезпечує раціональні відповіді на запитання про сенс життя — вона робить ці запитання безглуздими.

Єдиний найбільш ефективний метод психотерапевта — фокусування на «процесі». Слід думати про процес як про явище, протилежне до змісту. Під час розмови зміст — це слова, які можна почути, реальні теми, які обговорюються; процес, своєю чергою, — це те, як зміст висловлюється, і особливо те, що спосіб висловлення говорить нам про стосунки між учасниками розмови.

метафори термостата, що регулює са­мооцінку. Її «прилад» не працював: він перебував дуже близько до поверхні тіла. Він не те що не забезпечував стабільність її самооцінки, а страшенно коливався під впливом зовнішніх чинників. Сталося щось хороше — і в неї був чудовий настрій, десь хтось її трохи покритикував — і вона засмучувалася на кілька днів. Це все одно що обігрівати будинок однією грубкою, яка до всього розташована біля вікна.

Можливо, тому, що кохання й психотерапія — це абсолютно несумісні речі.

невивчене життя не варте того, щоб бути прожитим.

марнувала наш дорогоцінний час, витрачаючи його на передмови до передмов

хотів задовольнити свої інтелектуальні потреби та прагнув довести справу до кінця