Джоджо Мойєс

— Тож ти напишеш мені? Лист, повний любові й туги, просочений самотніми сльозами

«Скоро стане легше, варто лишень звикнути до них. Обіцяю».

Будьте обережні з тим, чому казатимете «так».

Підштовхуй себе. Не засиджуйся

Більше мені не траплялися колготки, які б я так полюбила. Таких уже не виготовляють. А якщо й виготовляють, то не для дорослих жінок.

— Дивно це.

— Давайте, смійтеся. Невже ви ніколи не любили щось так сильно?

Ти був порожнечею, на яку він завжди намагався справити враження

Ти нічого не зробила, ніде не була. Звідки в тебе може взятись уявлення, що саме твоє?

Я фізично відчувала музику, вона долинала не лише до моїх вух, вона текла крізь мене, навколо мене, змушувала вібрувати всі мої чуття. Тіло вкрилось сиротами, а долоні спітніли.

яка я рада, що знову можу використовувати свій мозок. Здається, весь цей час мені бракувало самої себе… це наче я повернулася сама до себе.

І саме до цього ваше покоління важко пристосовується. Ви всі виросли у сподіванні, що все буде відбуватись за вашими умовами майже миттєво. Ви всі гадаєте, що проживете те життя, яке обрали. Особливо такий успішний чоловік, як ти. Але на все потрібен час.