Володимир Куч

алкоголь — це анестезія, за допомогою якої ми переживаємо операцію життя.

Спостерігати — це наче фотографувати живу природу: не варто втручатися в її справи

Будинок перетворився на зону бойових дій, на мінне поле, де на кожному кроці вибухали повітряні поцілунки, картеччю тріскотів сміх, падали бомби поплескування по спинах.

І якщо я не хочу померти, мені треба почати жити.

алкоголь — це анестезія, за допомогою якої ми переживаємо операцію життя.

Я відчуваю, що десь усередині тебе є хтось, про кого ніхто не знає.

Мене ж, навпаки, дуже цікавить. Не її тіло — блідий гребінь хребта, лопатки, схожі на хирляві крила, ясно-блакитний ліфчик, що обіймає її груди: як тільки щось із переліченого вимальовується в моєму об’єктиві, я відвертаюсь — мене цікавлять життя, які вона веде. Життя у множині. Яких на два більше, ніж у мене.

Я відчуваю, що десь усередині тебе є хтось, про кого ніхто не знає.

«А ти на купчастих хмарах», — відповіла я йому. Потім він цілував мене, довго та повільно.

Вони залибилися ідентичними збаламученими посмішками. Джордж Т. Нельсон зробив нерішучий крок на сходинку вгору до Френка, Френк зробив нерішучий крок на сходинку вниз до Джорджа. За мить вони вже могли б обійматись, а сварка була б затьмарена тими двома маленькими порухами вічності… а тоді будівля муніципалітету злетіла в повітря з ревом, що ніби розколов світ надвоє, розпорошуючи обох на місці.